Галина Хоткевич в Греноблі та інших містах Франції напередодні Великодня щороку влаштовує невеликі виставки писанок, щоб французи знали про цей самобутній, оригінальний вид українського мистецтва.

Найбільше українську писанку люблять у Канаді. Тут споруджено пам’ятник Писанці. Тут писанки стали окрасою багатьох музеїв. Тут чудова писанкарка Одарка Онищук видала книгу-альбом про українські писанки. В ній досліджено і символіку гуцульської писанки.

Пані Онищук народилася в роки першої світової війни в родині вчителів. Мати Ольга Ганушевська походила з Лемківщини. Лемком був і батько Гавриїл Мерена. Коли він пішов на війну, мати мусила вчителювати в школі за нього і за себе.

Під час війни пані Ольга Ганушевська померла, а пан Гавриїл Мерена потрапив у неволю. У далекому Сибіру, Омську, Томську, Челябінську він мучився по більшовицьких таборах. Листи до родини не доходили. Юна Одарка в ті часи переховувалася у тітки Ключники, що походила з роду Меренів. В неї було четверо дітей, а Одарка – п’ята. Тільки в 1920 році пан Гавриїл Мерена повернувся з Сибіру, Одарку послали до школи у Новий Санч, а небавом – в інститут для дівиць в Перемишлі. Серце дівчини повнилося тугою за матір’ю. Згодом вона переїхала до вуйка Болеслава Ганушевського (поляка за національністю) до Львова, де продовжувала навчання. Опісля вчилася у Сам борі, де отримала диплом в 1934 році, так і не отримавши учительської роботи. Тому-то впродовж усього життя пані Одарка пише свою біографію на писанках, вміло використовуючи давні українські символи.

Чорний колір – то трагедія її року, то барви її дитинства і юності. Перша світова війна оповила смутком її дитинство, а друга – боляче торкнулася її юності. Саме в часі другої світової війни панна Одарка Мерена запізналася з паничем Ярославом Онищуком, який працював на той час редактором часопису “Українські вісті”.

Нелегко було в далекій чужині Одарці Онищук, як і тисячам українців, які пускалися за океанські мандри у пошуках шматка хліба. Вона з чоловіком та двома дітьми приїхала туди аж з трьома центами, що знайшли в дарованому одязі. Ось і весь маєток. Починали з нічого. Жили хвилево на фармі. Пан Ярослав як адвокат в Торонто не міг мати праці за фахом, треба було впродовж двох років вчитися, складати іспити. Зважився відкрити бюро асекурації і працював від зорі до зорі. Пані Одарка була його секретаркою. Син Богданчик пішов на той час до першого класу. Та грошей на прожиток не вистачає. Пані Одарка шиє для “Пласту” строї, заробляючи цим гроші. Так починалося нове життя на прибраній батьківщині. А в серці все жевріла надія, що прийде свята хвилина, коли Україна визволиться від більшовизму і стане незалежною країною, коли вона зустріне своїх синів і доньок з далеких чужин, зігріє їх материнським теплом. Пані Одарка твердо знала, що це буде не так швидко, і прискорити цю подію можуть в значній мірі українці на еміграції, які мають зарекомендувати урядам держав, де вони посилилися, що українці не лише працьовитий народ, а й народ з високою культурою, освітою.

Одарка Онищук вирішила відразу долучитися до прогресивних українських організацій і вступила до Ліги Українських Католицьких Жінок та Світової Федерації Українських Жінок. Маючи певні здібності до співу, а також організаторсько-педагогічний нахил, пані Одарка зорганізовує хор “Арфа” з українських дівчат, котрі приїхали в країну кленового листа. Цей дівочий колектив виступав на багатьох світських імпрезах, а також співав службу в церкві. Тут варто зазначити, що Ліга Українських Католицьких Жінок, окрім проведення різноманітних цікавих імпрез, ще й дбала про розвиток писанкарства, яке в той час продовжувало розвиватися в основному тільки на еміграції.

Пані Одарка мала щастя запізнатися з отцем Ярославом Елиївим, який мав альбоми з писанками. Він довго їздив по Канаді, США і збирав писанкові орнаменти й відомості про писанки. У Кіркленд Лейк Ярослав Елиїв з 1953 по 1956 роки намалював у своїх альбомах тисячу писанок, які планував видати. Зрештою, він видав 45 поштових пластових марок “Україна в писанках”. Прикро, але факт, що ще й понині Україна не має жодної марки з писанками, тоді як в далекій Канаді це зуміли зробити. Власне, пан Ярослав Елиїв настільки вплинув на Паню Одарку Онищук, що вона вже ніколи не розлучається з писанкарством. Брала участь у Києві в Першому Міжнародному З’їзді Писанка рів, який проходив у вересні минулого року. То було для української мисткині справжнє свято, свято повернення в Україну, у вільну європейську державу.

Вона приїхала в Україні зі своїм найдорожчим скарбом – книжкою про писанки. Книжка Одарки Онищук – це справжній скарб у нашій науці. Вона складається з таких розділів: “Що означає символ?”, “Київські писанки”, “Писанки Полтави”, “Волинська писанка”, “Вербна шутка”, “Ведмежі лапи”, “Символи сонця”, “Сорок клинків”, “Писанки Харківщини”, “Райське дерево” – “Дерево життя”, “Чернігівщина”, “Курськ”, “Херсонщина”, “Вовчі зуби”, “Чорний шлях”, “Сльоза”, “Писанки Одеси”, “Кубанщина”, “Циганські дороги”, “Подільські писанки”, “Буковинські писанки”, “Покуття”, “Гуцульські писанки”, “Центральна Галичина”, “Сокальські писанки”, “Пряшівщина, Північне Закарпаття”, “Лемківщина”, “Холмщина”, “Підляшшя”, “Писанка Полісся”... Цікавими для писанка рів є розділи: “Дослідники української писанки”, “Приготування до писання писанки”, “Розподіл яйця на площі”, “Як правильно писати писанку”,