Розказує пані Одарка про символіку гуцульських писанок, поділяючи їх на Космацькі і Верховинські. Хвалить писанку цього мальовничого регіону авторка за відчуття руху і ритму у неї, за її неповторне зіставлення візерунків, за її “працьовитий” характер, за їх гармонійне поєднання кольорів, за не перевантажену симетрію; за збережені символи і це є найголовнішим.

Важливим центром популяризації українського писанкарства у США є Український Музей у Нью-Йорку, де щороку перед Великоднем відбуваються вистави писанок із колекції Музею, яка начисляє більше, ніж 600 писанок зі всіх земель України, в тому числі немало є із Гуцульщини. У зв’язку з виставою відбуваються курси малювання писанок для дітей і для дорослих, які веде етнограф-лектор Любов Абрам’юк-Волинець.

Другим центром виробу писанок на терені Америки є українське поселення в Міннеаполіс, Мінесота, де за відродження українських писанок взялися жінки-мистецтвознавці: Йоганна Луців, Анна Кміт, Лоретка Луців і Люба Перчишин. Вони малюють писанки і пропагують це мистецтво серед українського й американського населення.

Згадані пані видали англійською мовою прегарні кольорові підручники до науки малювання писанок. Авторки розповідають у цих підручниках історію українських писанок, пояснюють символіку їх мистецьких мотивів і техніку малювання. Ці підручники видав у перекладі на німецьку мову швейцарський видавець Павло Гавот у Берні в 1981 році. Революцією англійських підручників є ілюстрації писанок, прикрашених мотивами трипільської культури, які майстерно виконала Люба Перчишин, в формі спіраль і хвилястих ліній.

Американський публіцист Роберт Р.Йордан зацікавився українськими писанками, поїхав в Міннеаполіс, де відвідав склеп і ательє писанок згаданих писанкарок. Христина Амброзяк і Люба Перчишин дали йому докладні інформації про їх виріб писанок. На основі цього матеріалу Йордан написав похвальний нарис про українські писанки, який прикрасив кольоровими світлинами найгарніших писанок з орнаментальними гуцульськими мотивами. Цей нарис появився у квітні в 1972 році у Вашингтоні під заголовком “Великодні поздоровлення від українців”. На світлинах автор зобразив також техніку малювання курячих яєць.

Заходом Українського інституту Америки в Нью-Йорку відбуваються щороку навесні вистави українського великоднього печива та писання писанок. Ці вистави влаштовують дівчата й жінки, які народилися в Америці, а штуку малювання писанок і печення пасок навчилися від своїх матерів. Українськими писанками зацікавилися також американські школи. Вони запрошують українських фахівців від писанок до ведення курсів у часі шкільного навчання.

До поширення писанкарства в Америці й Канаді причинилися Гуцульські Товариства. Гуцулки-емігратки займалися писанкарством вже в переходових таборах для переселенців у Німеччині по другій світовій війні. Багато гуцулів перебувало тоді в таборі в Авгсбургу, де космацька писанкарка Євдокія Кушнірчук разом з іншими жінками доставила на Великдень немало писанок для своїх і чужих. В таборі Регенсбур виготовляла мистецькі писанки шешорська писанкарка Параска Олексик з дому Ткачуків. Управа табору зробила гарний портрет, на якому Параска була зображена під час малювання писанок, і подарувала його директорові УНРРА, родом з Канади.

Відомою писанкаркою з США є Таня Осадца.

Походить вона з міста Копичинці на Тернопільщині із славної родини учителів. Любов до писанкарства в цьому роді починала ще бабуся Тані пані Параскевія з Поморянських Елиїв, яка зростала в селі Котівка біля містечка Копичинці, що на Тернопільщині. Вона навчила виготовляти писанки матусю Тані пані Павлину, і так починалася історія писанкових чудес у цьому роді.

Ще в дитинстві Таня Осадца мала змогу милуватися космацькими писанками, які запам’яталися їй на усе життя. Приносили їх на Тернопільщину гуцули з Космача перед Великодніми святами, і Таня завше з нетерпінням чекала цього дня. Та доля довго не колисала дівчинку в українських чебрецях та м’ятах, в рідних серцю околицях. Поляки вислали її батька, а з ними переїхали і дві їх донечки. Саме в Польщі матуся навчала доньок вперше писанкового ремесла, саме в Польщі – далеко від рідної хати – писанки нагадували дівчатам про Україну.

Починала пані Осадца виводити писальцем на білосніжному яйці простенькі взори, такі, як вміла колись її бабуня. Але повсякчас мріяла виготовляти і складні орнаменти, такі, як у Космачі та Гуцульщині.

“В 1950 році я з чоловіком Богданом та малою донькою приїхала до ЗСА, і почала знову виготовляти писанки. Спочатку для себе і для дитини на Великдень, а згодом і для знайомих, і навіть чужинців”.

Було тяжко роздобути літературу про писанки, проте кожна нова інформація чи репродукція справляла мисткині надзвичайне задоволення. А вже наприкінці 50-х років Таня Осадца задумала читати символи на писанках. Почала замальовувати різні зразки, роздобувала інформацію про них. То ж цілком зрозуміло, що колекція писанкових символів у Тані осадцої з роками зростала. Сьогодні в неї зібрано і розшифровано майже дванадцять тисяч писанкових символів. В цю кількість входять усі найменші подробиці публікацій про писанки, про авторів, які виготовляють їх, роки видання тих чи інших книг, взори писанок. Нерідко найменша деталь наштовхує мисткиню на серйозне дослідження.

Читаючи символи на писанках, Таня Осадца прийшла до висновку, що сонце є найстарішим писанковим символом. Найбільш натуральним