Гуцульська різьба: екскурс в минуле.

Серед усіх видів декоративно-ужит-кового мистецтва різьба по дереву є чи не найулюбленішою й найпошире-нішою в народі.

Конкретні соціально-економічні, історичні та географічні умови спричи-нилися до створення самобутніх видів декоративного мистецтва Гуцульщини, виділили його серед інших осередків народної художньої творчості в Україні. Багаті природні запаси деревини спри-яли широкому розвиткові різьбярства, яке стало нині чи не найпопулярнішим і найулюбленішим мистецьким ремес-лом місцевих майстрів.

Художня обробка дерева — це чис-ленні вироби з нього, різноманітні за формами, технічними засобами вико-нання й декорування. Побутове при-значення їх визначило характер худож-ньо-технічних прийомів обробки дере-ва. Уже здавна гуцульські різьбярі сла-вилися досконалою професійною май-стерністю створення різних за харак-тером виробів, починаючи від меблів і завершуючи дрібними побутовими речами.

З предметів хатнього вжитку на Гуцульщині прикрашувалися різьбою скрині, ліжка, мисники, полиці, посуд (миски, ракви-масельниці, барильця, баклаги, пляшки), вироби господарсь-кого вжитку (вази, тарниці-сідла, куш-ки, кісята), архітектурні частини (двері, одвірки, сволоки) та предмети, різні за призначенням (палиці, топірці, пісто-лети, рушниці).

Початки розвитку різьби по дереву сягають раннього слов'янського пері-оду історії західних земель України. В епоху Київської Русі вона, як і всі інші види промислів, досягла високого рівня. Під час татарських нападів цей вид художньої обробки дерева підупав, а в XVI — XVIII століттях знову почав-ся період його розквіту.

Найдавнішими такими пам'ятками є ручні дерев'яні хрести. У Львівсько-му музеї етнографії та художнього промислу зберігається хрест XVI сто-ліття. Цікаво, що на ньому нанесено мотиви плоскої різьби, які ще й досі

вживаються на Гуцульщині і мають назви "кривульки" та "шнурочки". Усе це переконливе свідчить, що так зва-на гуцульська різьба по дереву тут лише розвинулася й сформувалася як вид високохудожнього оздоблення де-рев'яних ужиткових виробів.

Найвизначнішими різьбярами II половини XIX століття були Ю. Шкрібляк та його сини Василь, Мико-ла, Федір із с. Яворів Косівського ра-йону. Власне, цими іменами розпочи-нається нова епоха в розвитку різьби по дереву на Гуцульщині. Ю. Шкрібляк жив у середовищі, де шанували ремес-ло різьблення, випалювання та інкру-стації. Початкові навички він ще юна-ком набув у батька-бондаря. Згодом самостійно опанував токарство, різьблення й випалювання. Сконстру-ював оригінальний токарний верстат, що давав змогу шукати нові форми виробів із дерева, які прикрашував різьбою. Спочатку були найпростіші "пасочки", а згодом орнаментальні мотиви ускладнювались. У трудовому процесі він об'єднував дві функції — духовну діяльність (пошук оригіналь-ного задуму, добір відповідного мате-ріалу, прийомів обробки, композиції) та фізичну працю (безпосереднє виго-товлення виробів).

Майстер творчо підходив до спра-ви, відомий як людина обдарована, до-питлива, котра постійно в пошуках нового. Його цікавили не лише кінце-вий результат, а й доцільність та до-вершеність прийомів і способів діяль-ності. Виробивши свій стиль творчості, максимально співвідносив його з інди-відуальними якостями і здібностями. Йому притаманні тонке відчуття фор-ми, пропорції, силуету, пластики ху-дожніх витворів. Вроджене відчуття гармонії яскраво виявляється в компо-нуванні декору, співвідношенні окре-мих елементів із загальним рішенням композиції. Гладку поверхню геомет-ричних мотивів орнаменту на тарілках, баклагах, скринях, пляшках він поєдну-вав з "ільчатим письмом" (густа мере-жа заглиблених штрихів), домагаючись

фактурного контрасту, тим самим "значно посилюючи декоративну ви-разність. Ю. Шкрібляк часто застосо-вував композиційні прийоми поділу декорованої площини на межі поля, де розташовував орнаментальні мотиви.

Його твори експонувалися на гос-подарсько-промислових виставках у Відні (/572;, Львові ^577;, Трієсті (1878), Станіславі (1879), Коломиї (1880), де талант автора проявлявся з дивовижною силою. Основа художньої творчості майстра — традиції гуцульсь-кого різьблення.

Другий період розвитку художньої обробки дерева припадає на кінець XIX століття. Удосконалюються моти-ви плоского різьблення, вводиться інкрустація різноколірним деревом, рогом, перламутром, металом, бісером. На цей час припадає і творчість його синів — Василя, Миколи і Федора, які зберегли батьківські традиції.

Своєрідними майстрами плоскої різьби в Яворові були Іван, Петро та Юрій Гондуряки. Онуки Ю. Шкрібля-ка Юрій і Семен Корпанюки не лише продовжили справу дідуся, а й значно розвинули технічні та технологічні прийоми яворівської різьби по дере-ву, підняли на вищий рівень худож-ньо-стильові можливості, їхній вклад у скарбницю школи різьби по дереву складає пишний, самобутній вінок щедро обдарованих талантом, істинно народних митців Гуцульщини.

У той час в с. Річка творчо працює Марко Мегедилюк, який також зумів удосконалити технічні й художні прийоми обробки дерева. Він почав

прикрашати вироби різноколірним бісером, вибиранням фону, де приділяє велику увагу орнаменту, вважаючи його домінуючою частиною всього тво-ру. Серед майстрів-різьбярів його села особливо вирізнялись Яків і Микола Тонюки, Петро Григорчук.

До розвитку косівської різьби при-клався Василь Девдюк, поєднуючи її з інкрустацією. Він вводить інкрустацію різноколірним деревом, бісером, мета-лом, перламутром та поліруванням виробів. Розробляє нові орнаментальні мотиви різьблення: "сльозки", "гачки". Косівська школа різьби та інкрустації по дереву славна такими майстрами, як Микола Тимків, В. Кабин, В. Гуз, І. Балагурак, М. Федірко.

Оригінальністю й самобутністю ви-різнялась брустурівська школа. Тут плідно працювали П. Ткачук, М. Гре-пиняк, О. Ванджуряк.

Створюються центри гуцульського різьблення: Косів і села Яворів, Річка, Брустури. їхні витвори привертають увагу чистим кольором деревини і грою світлотіней на різьбленій по-верхні, виблискуванням відполірова-них випуклих форм, своєрідним місце-вим колоритом, інкрустацією різними матеріалами. Такі предмети домашньо-го вжитку настільки тісно ввійшли в народні традиції, що стали гордістю кожної оселі. У них проявилися бага-та уява, естетичний смак і м'яка філо-софська натура гармонії.

Народне декоративне мистецтво Гуцульщини — оригінальне художнє явище українського народного мистец-тва.