Курсова робота

Тема:

«Виготовлення виробів з лози»

З М І С Т

1. Вступ.

Розділ. 1. Лозоплетіння в житті людини

1.1. Історія розвитку лозоплетіння.

1.2. Територіальні особливості лози.

Розділ 2. Ознайомлення з основами лозоплетіння.

2.1. Техніка лозоплетіння.

2.2. Матеріали та обладнання.

Розділ 3. Лозоплетіння декоративно-ужиткового призначення.

Розділ 4. Лозоплетіння в школі.

4.1. Розробка календарно-тематичного плану для виконання практичної роботи.

4.2. План –конспект заняття.

Розділ 5. Майстри лозоплетіння.

Розділ 6. Висновки.

Розділ 7. Література.

1. Вступ.

Плетіння--одне з найдавніших ремесел. Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які потребували відповідних знарядь виробництва. Його сліди знайдені археологами ще в неоліті. До наших днів збереглися багаточисельні свідоцтва про плетені предмети першої необхідності з античної епохи.

Віками нагромаджувались технічні прийоми обробки матеріалу для плетіння, уміння використовувати його практичні можливості та художні особливості.

Найбільшого розквіту в багатьох країнах світу досягло мистецтво виготовлення плетених виробів в другій половині ХlХ і початку ХХ століть.

На вишукані меблі, кошики інші предмети домашнього побуту виконані з обкореної лози, пофарбовані барвниками, а інколи і позолочені, з`явився такий попит, що в Франції в провінції Шампань для посадки лози розкорчовувались навіть виноградники.

Цим ремеслом почали займатись багато людей і навіть відкривали спеціальні школи.

В 90-х роках ХlХ століття лозоплетіння широко розвивалося і на Україні, зокрема в Корсунь-Шевченківському. На Чернігівщині збудували лозоплетільний завод.

В теперішній час далеко за межами України відома продукція Чернігівської фабрики лозових виробів. Підтримують і розвивають традиції промислового лозоплетіння Боромленська фабрика “Лоза” на Сумщині.

Великобагачанська фабрика “Веснянка” на Полтавщині, Корсунь-Шевченківська фабрика “Корсунчанка” на Чернігівщині, Ратковська фабрика “Веснянка” на Волині, завод “Маяк” на Хмельниччині, Хустська фабрика “Нарциз” на Закарпатті та багато інших.

Залежно від матеріалу, художнє плетіння поділяють на лозоплетіння, рогозоплетіння та плетіння соломкою.

Лоза – найпоширеніший природній матеріал, який завдяки своїй міцності і зручності в роботі став основою для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм.

Розділ 1.

Лозоплетіння в житті людини.

1.1. Історія розвитку лозоплетіння.

Плетіння з природніх матеріалів , як припускають чимало дослідників належить до первісних виробів, і мабуть випереджує ткацтво та виготовлення керамічного посуду. Але якщо археологія, поки що не дає матеріалу, щоб підтвердити першість плетіння, то етнографія деяких народів Австралії, Південно –Східної Азії, Африки та Америки засвідчує наявність плетіння при відсутності ткацтва. Логічні міркування над цією гіпотезою приводять до висновку, навивання та плетіння простіші, бо не потребують попередньої обробки сировини й особливого устаткування а тому мали виникнути найшвидше.

Найдовші археологічні пам`ятки плетіння – залишки мішків, кошиків, тарілок для хліба, накривок для кошиків і глиняного посуду знайдено в Єгипті, Месопотамії, Балканах, у Великобританії, Швеції та інших, і датуються V-IV тис. до. н. е. В неоліті практично виникли всі основні техніки плетіння: спіральна, полотняна (пряме христовидне плетіння), каркасна, стрічкова, тощо. Здебільшого для плетіння (спірального, полотняного) використовували м`які матеріали: солома , шувар, папірус, очерет, та інші.

Як вже зазначалося, існують підстави вважати, що керамічний посуд спочатку у деяких країнах виготовляли на плетеній основі, тобто кошики для водонепроникнення обліплювали глиною. Під час випалу плетений каркас згорав, а черепок набував необхідної міцності.

У наступні епохи бронзи та заліза плетіння не набувало принципово нових технічних досягнень. Майже всі техніки були вже відомі, й на долю наступних поколінь залишилося тільки їх відшліфувати, дбаючи про різноманітність і досконалість конструкції виробів. В Античних країнах для плетіння частіше використовували прути дерев та кущів, їх коріння та інші матеріали. Тому тут особливо поширилася каркасна техніка плетіння а кошики різноманітного призначення і форми стали основними типологічними напрямами плетеного виробництва.

Деякі предмети з лози Античних міст Північного Причорномор`я за археологічними даними близькі формою і технікою виготовлення до виробів українського лозоплетіння ХVIII –поч. ХХ ст; що засвідчує традиційність ремесла і вікову спадкоємність культури.

Плетення продовжувалось розвиватись у колишніх ремеслах колоніях. Плетені вироби відносились до предметів першої необхідності і виготовляли їх спеціальні майстри кошикарі, плетільники рибальських споряджень та інші.

З вербової лози плели кошики і дитячі колиски, клітки для птахів і вулики.

Плетені вироби багатьох народів позначені національною своєрідністю, використання місцевих матеріалів, улюблених технік плетіння, виготовлення відповідних типів речей. Однак через слабку тривкість природних матеріалів плетені предмети з цих віддалених часів до нас не дійшли. Існують лише різні опосередкові свідчення їх широкого застосування.

Мода на плетені вироби збереглася у продовж всього середньовіччя.

1.2. Територіальні особливості лози.

Найдавніші пам’ятки українського плетіння походять з кінця ХVIII століття і початку ХIХ ст. і зберігаються у музеях Києва, Львова та інших міст. Важливим джерелом пізнання плетених речей початку ХIХ ст., зокрема особливостей їх функціонування на Західному Поділлі та в Карпатах є акварелі львівського художника Ю. Глоговського.

Малюючи людей в народному одязі та побутові сцени він водночас зображав як доповнення плетені кошики, брилі, клітки.

Лозоплетіння таким чином розповсюдилось у місцевостях прилеглих до озер і річок.

У Карпатах і на Поліссі сировиною для плетіння з народних матеріалів були коріння сосни, гілки ліщини тощо.

Найбільші центри плетіння зосереджені у тодішніх Київській, Чернігівській, Полтавській, Волинській губерніях та на Галичині.

Розвитку промислу плетіння з природних матеріалів сприяли засновані у 80-х роках ХIХ ст., школи і навчальні майстерні. Одна з перших таких шкіл виникла у 1879 році у с. Нижнів (тепер село у Тлумацькому районі) у 1891 році в місті Сторожинець на Буковині.

Кошикове ремесло було одним з самих