Курсова робота

з народних промислів.

«Сукнарство на Гуцульщині»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І

Відомості про сукнарство на Гуцульщині

Розділ ІІ

Народні технології виготовлення сукна

ІІ.1. Сировина

ІІ.2. Процес прядіння

ІІ.3. Процес ткання

ІІ.4. Процес валяння

Розділ ІІІ

Художні особливості гуцульського одягу із сукна

Розділ ІV

Типологія одягу

Висновок

Список ілюстрацій

Список літератури

Актуальність. Гуцульщина – одна з найцікавіших етнографічних областей в Українських Карпатах. Гуцульщина багата своїм народним мистецтвом, яке відзеркалює душу, побут, пристрасті, традиції та цінності народу. Коріння народного мистецтва сягають в глибоку давнину, а протягом століть воно стало спонукою до розвитку національної свідомості народу. Волинець Л. Наше життя.// Українське народне мистецтво – 1986 - №10 – ст.10-11. Саме Гуцульщина є унікальним і невичерпаним джерелом для дослідження і вивчення давніх традицій, звичаїв, строїв та мистецтва.

Відомо, що тут у ХІІІ-ХІV ст., було розвинене вівчарство. Царя. “Дзвін” // Світлини Гуцульського краю – 1991 - № 6 (560) – с. 153.

Народне мистецтво Гуцульського регіону надзвичайно різнобарвне, розкішне та унікальне, особливо в текстилях. Одяг, один з основних складників народної творчості, зберіг особливо на Гуцульщині, багато прадавніх елементів. Поєднання різноманітних технік і орнаментальних узорів у ткацтві дає гуцульському народному одягові його питомний характер і вирізняє його серед іншого народного одягу України. Никорок О.І. Гуцульщина // Художнє ткацтво: - К.: Наукова думка, 1987. – с. 364-370.

Мета. Вивчення технологій виготовлення сукна, краю та оздоблення верхнього одягу гуцулів – це завдання. Яке ставиться в основу роботи.

Хронологічні межі. На підставі етнографічних відомостей, усних розповідей та власних спостережень, знімок та експонатів музеїв фактичний матеріал походить з кінця ХХІІІ-ХVІІ ст. і датується початком ХІХ-ХХ ст.

Відомості про сукнарство на Гуцульщині

Збережена культурна спадщина великою мірою оберігає народ від загибелі й забуття. Без культурної спадщини, без історичних пам’яток неможливе відтворення минулого життя народу. Багато культурних надбань народу, звичаїв, традицій з тих чи інших причин в наш час пропадає і забувається, проте часто знаходяться такі люди, які цілком присвячують своє життя тому, щоб відтворити, зберегти і передати традиції минулого своїм нащадкам.

Гуцульщина – найбагатша історично-етнографічна область України, з унікальною культурою, фольклором, декоративним і прикладним мистецтвом, звичаями. Кажуть, що на Гуцульщині сама природа спонукає людей до творчості. Як би важко не жилося гуцулам – їх ніколи не полишало почуття прекрасного. Від покоління до покоління передавали вони своїм нащадкам не лише любов до своєї рідної природи, але й пристрасть до мистецтва.

Надомна форма праці, найпоширеніша на Гуцульщині, завжди посідала основне місце у виготовленні тканин. Вона визначалася значно глибшим осмисленням і засвоєнням багатих традицій, оскільки базується головним чином на спадковості родинного досвіду, стереотипах кожного локального осередку і тісно пов’язана з природним середовищем.

Ткацтво споконвічний жіночий вид занять у міру переростання його в промисел ставало чоловічим ремеслом. Дома шевський М. Історія Гуцульщини // З історії розвитку ткацтва Гуцульщини (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) Л.: “Логос” 2001 р. – с. 262. Зародившись у сфері натурального виробництва (допоміжними видами занять – у міру переростання його в промисел) допоміжні промисли поступово ставили, допоміжними видами занять, які давали населенню додаткові засоби для існування.

Горинь Г.Й., Грендиш Я.Д., Никорак О.І. Гуцульщина // Домашні промила і ремесла. – К.: Наукова думка, 1987 . – с. 127-134.Яків Головальний писав ще у 80-х ХІХ ст., що гуцули з сіл Яворова, Шешор, Космача купують велику кількість вовни у мешканців інших сіл, прядуть її й виготовляють на продаж сукно та інші вироби. В наступні роки найбільш активно займались ткацтвом численні родини ткачів з сіл Жаб’є, Яворів, Брус тори, які славились сукном.

Никорак О.І. Гуцульщина // Художнє ткацтво. – К.: Наукова думка, 1987 – с. 364-370.Про існування сукнарства на території Гуцульщини засвідчують архівні матеріали ХХ ст. в яких зафіксовано, о в 1482 р. в с. Березові був млин і сукновальна – “ступа” (фолюша).

У ХVІІІ ст. зростає кількість ремісників зайнятих ткацтвом на території Гуцульщини. Найбільша кількість ткачів-ремісників була в передмістях Косова, де в 1753 р. проживало 33 тисяч. Велика кількість ткачів Косівщини виробляла полотна і вовняні тканини для верхнього одягу. В кожному селі виділялись окремі ткачі й цілі родини, які найкраще виробляли запаски, крайки, ліжники, верети, сукно та інші тканини.

Провідне місце в народному ткацтві Гуцульщини займало виготовлення вовняних тканин, зокрема сукна. Його ткали з вовняної пряжі натуральних кольорів – білого, чорного. Сивого, коричневого. Залежно від призначення сукно робили тонке і грубе. Для кожного виду сукняної тканини підбирали вовну належної якості, яку добре розчісували і пряли. Щоб сукно було м’яке, при тканні тинки підткання легко і рівномірно прибивали бердом. Пізніше його парили гарячою водою і прали пранником для ущільнення й тримання ворсу на його поверхні, Часом таке сукно били ще деякий час у ступах.

Народні технології виготовлення сукна

Сукно – основний вид продукції домашнього ткацтва, відомого по всій території України, зокрема на Гуцульщині види, що знайшли найширше застосування в виготовлені одягу.

Якість сукна, його естетичний вигляд, технологічні властивості, залежали від первинної обробки волокна способів його скручування в процесі прядіння та від процедур, пов’язаних з кінцевою обробкою тканини.

Сукно виготовляли з вовни домашнього прядіння. Зберігаючи при цьому натуральному барву вовни - - білий, сивковий (із сіро вовни) і чорнобурий. Найбільше цінилося сукно з вовни однорідних овець – м’яке, лискуче, глибокого чорного кольору.

Сукно в побуті використовувалось для виготовлення верхнього