К У Р С О В А Р О Б О ТА

ФІЛОСОФІЯ ТАНЦЮ

Зміст

Вступ

Естетичні питання хореографії в нашій спеціальній літературі ще до цих пір представляють мало вивчену область. А відбувається це тому, що по давній традиції хореографічне мистецтво незаслужено вважається вузьким, суто специфічним, відокремленим від широкого кола проблем світобачення, які стоять перед нашою естетичною наукою. Але попри це, багата і різнобарвна практика балетного мистецтва могла би мати для неї велике значення.

Як філософська категорія, хореографічне мистецтво – це форма естетичного освоєння світу людиною, що виникає в процесі художньої творчості, тобто особливого виду людської діяльності і конкретно чуттєво-образного відображення дійсності з позицій певних естетичних ідеалів. Виникнувши з народної творчсті, хореографія тісно поєднана з нею, народність мистецтва насамперед визначається служінням інтересам народу, ствердженням його дум і сподівань.

Наше балетне мистецтво пов’язано з новаторськими пошуками художнього засвоєння об’єктивної реальності, його насущні проблеми входять в загальне русло проблем естетики.

Будучи мистецтвом справді інтернаціональним, танець переноситься з країни в країну, постійно збагачуючись і розвиваючись. Кращі витвори класиків хореографічного мистецтва Доберваля, Перро, Петіпи, Іванова, Фокіна продовжують жити цілі десятиліття, а іноді і цілі століття, переживаючи своїх геніальних творців. Хореографічне мистецтво, звертаючись до вершин хореографічної думки минулого, збагачується неперехідним, здатним до розвитку, до вдосконалення художніх можливостей танцювальної мови. Сьогодні наше балетне мистецтво, як ніколи, переживає період бурхливого росту, сміливо оновлює свою образну поетику, образно-емоційний зміст, органічно здатне до танцювально-пластичного вираження передових ідей сучасності.

Специфіка і природа образності в мистецтві танцю.

Специфіка хореографічного відображення дійсності.

Кожний вид мистецтва, осягаючи завдяки своїй образній специфіці ті чи інші сфери об’єктивної дійсності, вже в силу цієї обставини володіє своїми, тільки йому характерними закономірностями. Перш за все, тут треба відмітити своє особливе художнє переосмислення світу, властиве тільки даному мистецтву, об’єктивно заложене в системі його зображально-виражальних засобів. Те, що характерно для музики, відмінне від того, що осягається поезією чи живописом. Однак обмеженість в безосередньому відображенні, властиве кожному мистецтву, насправді обертається його багатозначністю, осягненням суті.

Світ хореографічної образності диктує свої закони відображення дійсності, що грунтуються не на буквальній відповідності життєвого і художнього матеріалу, а на ступені вірності метафоричному, поетичному відобаженню життя. Балет, в силу своїх зображально-виражальних можливостей більше, ніж інші види мистецтва, далекий від натуралістичних подробиць, життєвої буденності, повсякденної достовірності. Разом з тим, балетмейстер-композитор танцю не може творити поза межами реальності. Але цей зв’язок носить не буквальний, а опосередкований характер, він обов’язково здійснюється з урахуванням загальних естетичних законів і образності хореографічного мистецтва. Мова танцю – це перш за все мова людських почуттів і якщо слово щось означає то танцювальний рух виражає, і виражає тільки тоді, коли находячись у взаємозв’язку з іншими рухами, служить виявленню всієї образної структури твору.

Багатозначність хореографічної пластики потребує застосування особливих законів відображення дійсності, які закладені в поетичній умовності хореографічних образів. Секрет впливу танцю в силі вираження людських страждань, в передачі почуттів високого накалу, в відволіканні від усього мілкого і випадкового. Хореографічні образи, як правило, несуть в собі відображення етапних, ключових моментів життя, і завдяки своїй високій опосередкованості і хвилюючій припіднятості, вони виявляються здатними постигнути його сутність.

Я принципово виступаю проти стверджень, які зустрічаються в нашій естетичній літературі, в яких за мистецтвом балету зберігається лише право на “правдиву ідеалізацію” дійсності. Подібні висновки, на мій погляд, виводяться прибічниками однопланового, обмеженого розгляду балету, у крайньому разі, з двох неправильних посилань. По-перше, специфічна умовність системи зображально-виражальних засобів хореографічного мистецтва розглядається ними лише як мова з образними можливостями однієї тільки ідеалізації; по-друге, в даному випадку не враховуються кращі реалістичні традиції нашого балету і його витоки. Попри це, завдяки їм наше сучасне хореографічне мистецтво озброєне такими балетами, як “Вогонь Парижу”, ”Бахчисарайський фонтан”, ”Ромео і Джульетта”, ”Лілея”, ”Лісова пісня”, “Маруся Богуславка”, тобто такі балети, які загальновизнано стали кращою школою, кращими провідниками реалістичного методу в хореографії.

Звертаючись до художньої практики балету, прослідковується тенденція, пов’язана з виявленням нових, невикористаних раніше можливостей образного відображення дійсності, в тому числі і свого ракурсу в підході до сучасної теми. В творчості ведучих російських хореографів Ю.Григоровича, Л.Якобсона, І.Бельського, Н.Касаткіної та В.Васильєва, О.Виноградова та інших все наполегливіше і чіткіше проходить думка про те, що далеко не будь-який зміст доступний балету. Головне для змісту майбутньої балетної вистави – це органічно заложені в ньому задатки музично-хореографічної образності.

Новий органічний зв’язок змісту зі стихією музично-хореографічної образності яскраво проявила себе в таких хореографічних полотнах, як “Легенда про любов”, “Берег надії”, “Ленінградська священна”, “Паганіні”, “Асель”, “Спартак” та інші.

Специфіка хореографічної образності з точки зору її синтетичного витоку.

Хореографічне мистецтво включає різні види мистецтв – музику, власне хореографію, драматургію, живопис. Кожний з них, змінюючись відповідно вимогам даного виду мистецтва, стає необхідним компонентом хореографічного образного мислення. Але балет – мистецтво пластики і саме їй належить ведуча, основна роль в створенні хореографічного образу. Специфіка хореографічної образності полягає в танцювально-пластичному розвитку, і мислення образами самих танців являється єдиним способом розкриття і втілення характерів в балеті.

Змістовність хореографічного образу тісно пов’язана зі змістом всього драматургічного задуму балету, який в процесі створення збагачується музичними, пластичними і живописними характеристиками, і разом з ними постає в новій цілісності музики, пластики, драматургії, живопису. В тому випадку, якщо ця єдність не нарушає