Згодом, у скіфський час, поряд з численними неукріпленими поселеннями вини-кають величезні городища - центри міжплемінних об’єднань. Такі центри розміщувались у зручних для оборони місцях — на мисах і підвищеннях із включенням в зону го-родища джерел питної води. Площа найзначніших городищ сягала кількасот гектарів: наприклад, Трахтемирівського — 500, Немирівського — до 1000. Більського - 4400 га. Це були комплекси, до яких входили, поряд з невеликими додатково укріпленими жит-ловими осередками — акро-полями, також значні вільні території, які не мали забу-дови і призначалися, мабуть, для захисту населення і ху-доби під час військових на-падів. Можна припустити, що саме в ці часи зародилася тенденція формування моно-функціональних передмість — "кінців" міст Київської Русі. Такі передмістя відомі на го-родищах Басівське, Кара-ван, Циркуни, Городище. У цей самий час сформува-лася традиція побудови укріп-лених акрополів, де спочатку займалися звичайною жит-лово-господарчою забудо-вою і тільки пізніше сталася функціональна та соціально-економічна диференціація за-будови.

Укріплення лісостепових го-родищ складалися з ровів і валів, які іноді мали кам'яні обкладки (городища на Сіверському Дінці), або з укріп-лених дерев'яними, складе-ними з колод щитами (Більське городище). У деяких ви-падках допускається наявність дерев’яних стін, можливо, клі-тьової конструкції. Іноді влаш-товували дві-три захисні лінії, висота валів яких досягала 5 — 9 м (Немирівське городище). Найцікавішим є Більське го-родище, яке в плані наближа-лося до трикутника. По пери-метру городища в трьох міс-цях були влаштовані додаткові укріплення. Городище обне-сене ровами та валами загаль-ною довжиною близько 34 км, на яких були зведені дерев'яні стіни з баштами.

У подальшому великі горо-дища Лісостепу припинили іс-нування, а поселення зарубинецької культури, що з'яви-лися тут з кінця III ст. до н. є., з-поміж них і укріплені валами, ровами та стінами з частоколу, були невеликих розмірів — лише 1 — 2 га. Такі поселення в Середньому При-дніпров'ї розташовувались окремими "гніздами" (по 10 — 15 поселень). Житла — одно-камерні, трохи заглиблені в землю, у плані прямокутної, близької до квадрата форми, площею 12 — 16 м2. Стіни — каркасно-плотові, обмазані глиною. Житла розташовува-лись окремими групами (до десяти жител) по колу діа-метром 20—30 м. Площа в центрі залишалась незабудованою і, мабуть, виконувала функції внутрішнього двору. На такому поселенні площею до 1,5 га могло розміщува-тись до 150 жител (Пилипенкова гора).

Городище III —IV ст. н. є. біля с. Башмачка площею 0,25 га розташовувалось на вершині пагорба. Особливо укріпленим воно було з боку поля. Спочатку захисні спо-руди складалися з земляного валу й частоколу. На другому етапі були влаштовані муро-вані кліті, а перед ними — три лінії ровів. У центрі горо-дища розміщувалась будівля нежитлового призначення, а на решті території розташовувалось у безладді близько десяти однокамерних, прямо-кутних у плані наземних та за-глиблених жител.

Архітектура давніх слов'ян

Витоки архітектури давніх слов'ян безпосередньо по-ходять з традицій зарубинецької культури, тим паче, що в багатьох випадках життя три-вало на залишках власне зарубинецьких поселень. Значну роль тут відіграли й традиції північного ареалу черняхівських племен.

Неабиякий вплив на обо-рону поселень справляв рель-єф місцевості — яри й річки. Поселення з боку поля захи-щались валами з дерев'яними, як можна гадати, частокільними стінами й ровами, що розташовувались на схилах пагорбів. При цьому викону-вали штучне підрізування цих схилів. Дослідження "змійових валів" — збудованих у різні часи захисних ліній — свідчать, що вже в І тисячо-літті н. є. одним з найпошире-ніших конструктивних прийо-мів були зруби. З них робили кліті для захисних ліній, які потім засипали землею. Забу-дова велась і з напільного боку поселень. Внутрішнє розпла-нування не відзначалося регу-лярністю: деякі житла стояли ізольовано, інші утворювали групи. Це ілюструє поселення Рашків-3, яке простягалось на значну відстань уздовж берегового кліфу. Лише іноді можна побачити певну впо-рядкованість, як, наприклад, на поселенні біля с. Монастирок, де простежується розта-шування жител і господарчих приміщень у три ряди.

У домобудівництві тривало спорудження однокамерних, майже квадратних у плані жител площею 10—20 м2, заглиблених у землю до 1 м. Стіни орієнтувалися найчас-тіше по сторонах світу. Лише в одному випадку було від-крите житло, яке складалося з трьох однотипних камер з не-залежними виходами (Раш-ків-3). Входи до жител влаш-товували зазвичай у вигляді материкової сходинки найчас-тіше з південного боку, нав-проти челюстей печі. В од-ному з кутів житло мало му-ровану або глиняну піч. Стіни більшості будівель каркасно-щитові або стов-пово-плотові, ззовні обмазані глинок). Були також зрубні житла, в яких стіни зводилися з плах, з'єднуваних між собою в "обло" або "в лапу". Вікон у житлах не було, а в протилеж-ній від входу стіні передба-чалася витяжка. Покрівля — глиняна по соломі, укладеній на дерев'яну основу, або оче-ретяна, солом'яна чи з хмизу. Одне з найцікавіших — горо-дище біля с. Монастирок, де є відкриті оборонні споруди та значна кількість жител. По-ряд з наземними житлами іс-нували також землянкові й напівземлянкові.

Крім жител, на поселеннях були й господарчі споруди — комори для зберігання про-дуктів, погреби, хліви, млини (с. Іванківці на Придні-стров'ї), гончарні печі, горни для виготовлення заліза тощо. Відомі також культові будівлі (с. Затаї на Волині). Але всі вони, якщо влаштовувались у критих приміщеннях, розмі-щувалися в однокамерних за-глиблених спорудах. Отже, в цьому разі використовували просторову й конструктивну основу звичайного житла.

З-поміж таких споруд ви-нятком може бути язичницьке капище на Старокиївській горі в Києві, від якого зберігся