Реферат на тему:

АРХІТЕКТУРА РАННЬО-СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ

АРХІТЕКТУРА РАННЬО-СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ

Ще від часів Великого переселення народів у г. до Криму почали при-бувати різні народи, які з тих чи інших історичних обста-вин вимушені були кидати до-мівки своїх предків та оселя-тися в Криму. Це були готи, алани, гуни, нащадки таврів, скіфів і сарматів, хозари, бол-гари, а згодом — слов'яни, пе-ченіги, половці, вірмени та ін. Усі вони певною мірою зали-шили в середньовічній Таврії сліди своєї культури й мис-тецтва. Через це архітектура Криму, який був ніби мостом між Сходом і Заходом, зага-лом має строкатий характер. У ній перетинаються як давні традиції, що йшли від антич-ного часу, так і звичаї різних народів. Будівельна діяль-ність зумовлювалась політич-ною історією й етнічними катаклізмами.

У середині III ст. в Крим вторглися готські племена — германці й алани, які зруй-нували більшість пізньоантичних поселень і городищ. Пам'ятками готської куль-тури стали святилища з риту-альними майданчиками (скеля Алігори). З навалою гунів (після 375 р.) загинула сто-лиця пізніх скіфів — Неаполь Скіфський. Мешканці степу, що залишились живими, пе-реселилися в гори (відомі як тавро-скіфи й сармато-алани) і проживали в невеликих сели-щах у складених з буту будин-ках з правильним розплану-ванням і потинькованими сті-нами (садиба в Кизил-Коба). Тим самим почалося формування так званих печерних міст.

Візантія, як наступниця Римської імперії, прагнула за-кріпитися на узбережжі та в гірській частині Тавриди. За часів царювання Юстиніана І (525 — 565 рр.) триває від-будова укріплень Пантікапея та інших міст. Для захисту від кочівників у середині

VI ст. створюється система так званих довгих стін, які за-хищали проходи (клісури) до родючих долин. Для оборони узбережжя зводяться фортеці Алустон (Алушта) й Горзувіта (Гурзуф). На зламі VI— VII ст. їх доповнює Сугдея (Судак). На випадок захоп-лення противником клісур у районах гірських річок Альма, Бодрак, Кача та Бельбек спо-руджуються замки й укріп-лення.

Розташовані на високих, часто недоступних плато і ви-січені в скелях численні при-міщення господарчого, обо-ронного й культового призна-чення дали привід називати такі городища печерними міс-тами, хоча основна їх забу-дова була наземною. До сьо-годні збереглися залишки восьми таких міст. Найбіль-шими з них є Чуфут-Кале по-близу Бахчисарая, Ескі-Кермен за 25 км від Херсонеса, Киз-Кермен у середині гір-ської долини р. Кача і Мангуп на плато столової гори, що домінує над долинами в центрі південно-західного Криму. Площа території та-кого міста досягала 10—15 га. Менші печерні міста мали площу 1 — 2 га. У деяких міс-тах цього типу, крім вируба-них у скелях приміщень, збе-реглися залишки оборонних ст.ін і башт. Такою є кругла в плані з залишками фортифі-каційних стін башта Сюйрень, складена з добре оброблених кам'яних брил.

Кожне місто мало до-сить міцну систему оборонних укріплень, за схилами гір споруджували міцні мури з напівкруглими й прямо-кутними в плані баштами, зі складними комплексами фор-течних укріплень біля брам і в найбільш доступних для напа-дів місцях та з численними ви-рубаними в скелі бастіонами й казематами. Місто мало сво-єрідне розпланування. Забу-дова концентрувалася в його передній частині, що приля-гала до комплексу оборонних споруд і міських брам. Тери-торія за житловими кварта-лами часто залишалася незабудованою. Від забудованої частини вона відокремлюва-лася внутрішньо міським му-ром. Ця територія могла слу-жити укриттям для місцевого населення на випадок воєн-ної загрози або загоном для худоби.

Найранішим з печерних міст є Ескі-Кермен, розташова-ний на витягнутому з півночі на південь плато завдовжки до 1 км і завширшки в серед-ній частині до 200 м. Схили гори майже вертикальні. На плато до комплексу бастіонів, що охороняли ворота, вела звивиста дорога. Перед висі-ченими в скелі й увінчаними бойовою баштою воротами споруджено додаткову стіну — протейхизму. Стіни фортеці вимурувані з великих прямо-кутних блоків каменю на вап-няному розчині із забудуванням внутрішньої частини. По верхній частині стін, висота яких досягала 3,2 м, а тов-щина — 1,7 м, укладали великі блоки каменю, створюючи бо-йові майданчики, захищені па-рапетами. Стіни укріплювали також баштами та системою висічених у скелі казематів.

Чи не найцікавішим з міст Тавриди є Чуфут-Кале, бу-дівництво в якому тривало протягом кількох сторіч. Спо-чатку тут розташовувалась аланська фортеця, а в XIV— XV ст. у місті оселилися караїми, які огородили свій ре-місничо-торговий посад сті-ною, внаслідок чого виникло нове місто, яке з XVI ст. по-чало вже називатися Чуфут-Кале. До V—VII ст. належать величні стіни, башти й брами фортеці. її товсті (до 1,5 м) мури складені з добре обтеса-них і ретельно підігнаних брил жовтуватого вапняку, викла-дених на вапняному розчині. За формою це нагадувало античну систему мурування. Блоки мали висоту 35 — 65, довжину — 100 см. Проїзд воріт перекритий півциркуль-ною аркою прогоном 3,5 м.

Крім великих укріплених міст, були й численні фортеці, які згодом перетворилися в феодальні замки. Це Тепе-Кермен у долині р. Кача, Бакла поблизу річок Бодрак і Альма, Каламіта в гирлі р. Чорної та ін.

Після розпаду Римської ім-перії деякі міста Криму, в тому числі Херсонес (у се-редні віки називався Хер-соном, Корсунем), підпада-ють під владу Візантійської держави. Розквіт міста при-падає на кінець V — VI ст., коли воно розширилося в за-хідному напрямку й була ство-рена могутня система укріп-лень, до якої входили форти-фікаційні споруди, відновлені за часів