Кілька десятиріч мирного життя перервалися в середині VII ст., коли основна частина Тавриди опиняється під вла-дою Хозарського каганату. З Приазов'я та Північного Кавказу в 2-й половині VII ст. на землі східного Криму пе-реселилися болгари й алани. Археологічні дослідження аулів тюрко-болгар засвідчу-ють три етапи розвитку протоболгарської хліборобської культури в межах хозарської держави. Стався перехід від напівземлянок до однокамер-них будинків, а від них — до двокамерних споруд (п’ятистінок) і садиб з огородже-ними дворами, що пов'язано із впливом мурованого будів-ництва Тавриди.

У 1-й половині VIII ст. від-булася масова міграція мало-азійських греків з Візантії, де розгорнувся іконоборський рух. У Криму збільшилася кількість населення. Кілька печерних монастирів, які не мали укріплень (Качі-Кальйон, Челтер-Коба, Шулден, Інкерман та Успенський непо-далік Бахчисарая), виникли в IX—X ст. їхні келії та церкви були вирубані в скелях. Під-земні церкви відтворювали в скелі внутрішність християн-ського храму: апсиди та ко-лони, прикрашені різьбле-ними деталями, перед вівтарні огорожі тощо. Успенський мо-настир функціонував аж до XX ст. Найбільший монас-тир — Качі-Кальйон, де було п'ять печерних і три наземні храми, а господарчий комп-лекс складався з печер для ху-доби, величезного винороб-ного комплексу зі 120 тара-панами, які могли переробити 250 т винограду .

Панування хозар у Тавриді закінчилося в середині X ст. Під натиском печені-гів і дружин київських кня-зів каганат перестав існу-вати. У середині XI ст. на історичну арену виступили половці, які протягом наступ-них десятиріч боролися з пе-ченігами за панування в сте-повому Криму. Після 1062 р. у Тавриду стали мігрувати вірмени, які згодом створили тут самобутню архітектурну школу.

З прагненням Київської Ру-сі закріпитися на Чорному морі пов'язано кілька військо-вих походів у Тавриду, найвідоміший з яких здійснив князь Володимир у 988 — 989 рр. На землях Боспору було засноване Тмутораканське князівство, на стіл якого сів син Володимира — Мсти-слав. У центрі князівства бу-дується невелика тринавова чотиристовпна в плані церква, розкопана 1954 р. Б. Рибаковим.

Пантікапей у X—XI ст. почали називати Корченим, який набув великого значення у зв'язках Криму з Київською Руссю. Напевно, тоді була побудована в Керчі церква Іоанна Предтечі, що добре збе-реглася до наших днів. За ти-пом це невеликий чотиристопний з нартексом однобаневий хрестово-купольний храм, збудований технікою змішаного мурування. Внут-рішні стовпи спираються па мармурові колони, увінчані коринфськими капітелями. Колони й капітелі походять з якоїсь споруди ранньовізантійської доби. Пластика фасадів э профільованими пі-лястрами та півциркульними нішами наближається до традицій візантійської архітек-тури X—XIII ст. Усередині краму частково зберігся фресковий живопис. Деякі дослід-ники вбачають у цих сюже-тах авторство Феофана Грека, який, як відомо, певний час перебував у Керчі.

Починаючи з X ст., основ-ним типом церковної будівлі в Тавриді стає хрестово-куполь-ний храм. Таким у Херсонесі є храм на краю міста (будівля № 34), невеличкий храм біля огорожі саду (будівля № 21) та ін. Це були переважно шестистовпні церкви, побудовані вже дещо іншою будівельною технікою. Будівлі вимурувані з грубо обтесаного та колотого каменю на вапняному розчині без домішки цем'янки. Всере-дині вони прикрашалися лише фресками.

Зводилися також простіші хрещаті в плані церкви, увін-чані куполом. Прикладами є збудовані в Херсонесі церква на місці сучасного Володимирського собору, так званий храм "З ковчегом", та храм "За містом", розташований на пагорбі з південного боку міста і прикрашений чудовими мозаїчними підлогами.

Загалом у розвитку архі-тектури Криму з V до XII ст. провідну роль відігравало ві-зантійське зодчество, яке роз-галужувалося на численні про-вінційні школи. Особливості архітектури цих шкіл знач-ною мірою зумовлювалися місцевою традицією. Наочно це відбивалося в архітектурі житла, у забудові міст і се-лищ, у розвитку прийомів бу-дівельної техніки та в особли-востях архітектурних форм. У зодчестві Криму творчість місцевих народів наклала від-биток на характер херсонеської архітектурної школи.

Разом з тим херсонеське зодчество, в традиціях якого перетиналися впливи ма-лоазійських і балканських країн та столичної візантій-ської архітектури, було важ-ливою ланкою в архітектур-них зв'язках народів Північ-ного Причорномор'я. Певну роль в архітектурі середньо-вічного Криму відіграли й ар-хітектурні зв'язки з Давньою Руссю, тісне спілкування з якою можна простежити на прикладах Херсонеса й Тмуторакані.

Загальна оцінка періоду

Роль і значення архітектури та будівництва в історії давнього населення важко пе-реоцінити. Адже від самого початку існування людини ро-зумної саме будівельна діяль-ність стає другою, після за-безпечення їжею, найзначнішою потребою.

На теренах України маємо можливість простежити всі головні етапи становлення бу-дівництва й архітектури. При цьому слід мати на увазі, що цей процес не можна відри-вати від певної географіч-ної зони. Тобто особливості, пов'язані з етнічними озна-ками, мали другорядне зна-чення. Наприклад, землян-кові будівлі у своїй первинній формі (невелике заглиблення в землі) з'являються в Схід-ній Європі вже від доби піз-нього палеоліту і набувають у наступних культурах тих чи інших особливостей. Те саме стосується техніки де-рев'яного, зокрема зрубного, будівництва, найбільш яскраві сліди якого бачимо в пам'ятках бронзового віку і потім у лісо-степових племен раннього за-лізного віку та слов'ян. Тому до історії архітектури України безпосередньо стосується ар-хітектурно-будівельна діяль-ність усіх племен і народів, що колись населяли Східну Європу і так чи інакше поли-шили свої, хоч би й щонай-менші, сліди.

Історичний процес розвит-ку архітектури не можна уявляти невпинним прогре-сом. Проте загальний на-прям його в масштабі ти-сячоліть був позитивним. Найбільш значущими в цьому відношенні були епохи піз-нього палеоліту, трипільської культури, бронзового, зокрема пізньобронзового, віку, пері-оду лісостепових скіфських