Після загального огляду творчих здобутків галицької композиторської школи варто зупинитись докладніше на стильових характеристиках творчості мистців. Для того, щоби її повноцінно висвітлити, треба взяти до уваги декілька особливостей. По-перше, в ці роки західноукраїнська мистецька школа практично інтегрувалась в загальноукраїнський художній процес. А ситуація в мистецтві України за останні двадцять-тридцять років змінювалась напрочуд стрімко, ніби надолужуючи втрачене у попередні десятиріччя "за залізною завісою". Насамперед це торкається літератури, котра висвітлювала не лише "закриті" історичні теми, але спробувала розкрити "андерграунди" людської душі, а також театру, що раптом залюбився не лише в солідних традиційних постановках класичного типу, але й в химерних фантазіях Романа Віктюка. Не поминули відверто задекларовані "єдності протилежностей" і звукового мистецтва. В музиці бачимо ту ж розмаїту стильову палітру, хоча різні естетичні тенденції, художні експерименти більш декларативно, відверто проступають в живописі чи літературі. Так, захоплення авангардом, що дало цікаві творчі результати у "школі Лятошинського", формування "нової фолькльорної хвилі", радикальне оновлення естрадного мистецтва - всі ці процеси, бурхливо прокотившись в шістдесятих роках, змінюються полістилістичними пошуками генерації сімдесятих, кристалізуються в новій якості в вісімдесятих - дев'яностих.

"Єдність протилежностей" проявилась також і у вияві регіональної самобутності мистецтва, що привело, проте, не до збіднення, не до ізоляції цих мистецьких шкіл одна від одної, а навпаки, до урозмаїтнення художніх систем. На тлі багатоманітності естетичних орієнтацій, інтенсивного пошуку нових виразових засобів, врешті яскравих проявів композиторської індивідуальності, достатньо яскраво проступають особливості "регіональних" шкіл. Адже так історично склалось, що протягом тривалого періоду культура Галичини і Наддніпрянської України мала досить істотні відмінності в своєму розвитку, в певних переважаючих орієнтирах духовного життя. Тому вивчення закономірностей становлення композиторських шкіл у важливіших культурних центрах України в зв'язку з новими критеріями вітчизняної музикознавчої науки набуває вагомого значення.  

Істотні зміни у творчій орієнтації останнього десятиріччя у львівській композиторській школі відбулися не лише завдяки новим силам, котрими вона поповнилась, але й багатьом факторам суспільно-культурного життя. Насамперед поступово зникає синдром "провінційності", що вироблявся роками. Цікаво, що його подолання почалось вже з кінця сімдесятих років і найперше було помітне в концертному житті. Про нього "засигналізували" декілька значних фестивалів серйозної музики. Серед них - організований обласною філармонією щорічний фестиваль, що спочатку називався "Віртуози країни", а згодом переріс у міжнародний - "Віртуози". Він приваблював кращі мистецькі сили світового рівня, а відтак істотно розширював обрії "провінційного" міста. В ці ж роки відроджується одна істотна тенденція творчості, винятково важлива для галицької музики на переломі століть, котра була частково "приглушена", умисне знівельована у радянський період, - схильність до новаторства, експерименту, проте завжди на національній основі, органічний синтез фолькльорного первня і нових духовних віянь, породжених провідними європейськими культурами. Іншою прикметною ознакою львівської композиторської школи від кінця минулого сторіччя стало прагнення мистців перенести на національний ґрунт знаки стилів попередніх епох, "модерне" застосування барокових, класичних, романтичних, як і конкретно-індивідуальних елементів в дотепній і незвичній взаємодії . В цьому контексті необхідно згадати найперше В.Барвінського, котрий став своєрідним "предтечею" українського модерну в музиці, а також Н.Нижанківського, М.Колессу та С.Туркевич-Лукіянович . Не забуваймо також, що саме у Львові в 30-і роки жили і творили польські композитори і піаністи, палкі прихильники нововіденської школи, знавці додекафонної техніки Й.Коффлер та Т.Маєрський. Серед них Коффлер, довгий час незаслужено забутий, вирізняється особливо цікавими творчими знахідками, винахідливо поєднуючи традиційні, часто польські національні елементи з засадами дванадцятитонової техніки. В 50-і роки цей процес був штучно загальмований, в 60-і - відроджувався лише почасти (найбільше у творчості молодого Скорика), пізніше зосередився здебільшого у студентських класах консерваторії, і лише в останнє десятиріччя реалізувався повноцінно, отримав індивідуальне втілення у творчості майже кожного із згаданих композиторів. Важливо зазначити, що "елітарність" авангардових опусів, творення у "башті із слонової кості", для вузького кола прихильників взагалі непритаманні для львівської школи. Відтак, одним з основних напрямків новаторства у ній був і залишається принцип багатоманітної взаємодії стилів, тобто дотепного, неочікуваного зіставлення "віддалених в часі" прикмет різних художніх систем . Отож, незвичність, "багатовимірність" стильових асоціацій, новаторське трактування як фолькльорно-інтонаційної основи, так і окремих виразових елементів завжди мислиться композиторами з урахуванням духовних запитів і психології слухача. Варто тут зауважити, що львівська музична аудиторія традиційно вважалась достатньо вибагливою, навіть скептичною і водночас звичною та здебільшого прихильною до творчого експерименту. В тому сенсі сама публіка не раз "провокувала" композиторів на написання новаторських, сміливих в технічному плані творів . Оцінюючи доробок львівських композиторів останнього десятиріччя, можемо спробувати обґрунтувати тезу про своєрідний "постмодернізм" - проте з урахуванням індивідуальних особливостей різних творчих манер. Взагалі постмодерн в Європі орієнтується на певні філософські тенденції, котрі особливо активізуються в другій половині шістдесятих - у вісімдесятих роках: структуралізм, представлений К.Леві-Стросом, Роланом Бартом та М.Фуко, і герменевтикою. Показово, що обидві ці тенденції зародились значно раніше, особливо герменевтика, корені якої сягають античності. Проте вихідною тезою в модерному тлумаченні цих тенденцій стає поняття інтерпретації тексту - суб'єктивної, пов'язаної з новими історичними контекстами тощо.   

Найважче стилістично обґрунтувати творчий процес, котрий ще знаходиться в стадії становлення і внутрішньо динамічний та інтенсивний. Отже, говорячи про постмодернізм, маємо передусім на увазі певні хронологічні рамки -