Окрім того, що в цих творах зводились разом два найбільш віддалені в часі полюси – первісна обрядовість і сьогоднішній авангард - композитор прагне також опосередкувати "колективну", позаособову сутність крізь інші, пізніші стилі, більш багатоманітні в палітрі суб'єктивних настроїв. Особливо плідною стала для Скорика барокова традиція, котра постачає авторові не лише жанрові ідеї (серед них найважливіші: партита, концерт для оркестру - як умовний аналог Concerto grosso, рондальність в її первісному значенні, як відповідник колективного танцю "по колу" тощо), але й певні семантичні звороти, принципи розвитку. Так, дуже ємним і образно насиченим стає в творах Скорика цього періоду інструментальний речитатив (у попередній період він, хоч і траплявся подекуди в оркестрових творах, зокрема в Сюїті, все ж не відігравав настільки важливої ролі), що вбирає в себе не тільки драматичну афектованість барокової оперної просодії, але й експресію віртуозної імпровізації органістів чи скрипалів. Водночас і цей, контрастний з позиції народнопісенного пріоритету, стильовий прототип має спільні "лінії перетину" з фольклорними елементами, зокрема він природньо вписується в народну інструментальну манеру, доповнюючи в тому сенсі авангардову алеаторику. Характерні інтонаційні звороти найпоширенішого барокового афекту "ляменто", що відобразився в найбільшій кількості оперних арій, так само органічно поєднуються із манерою народного голосіння, в іншому ж ключі - можуть включатись у лірико-пісенну стихію. Дуже органічно використовує автор і багаті можливості поліфонічного розвитку, що також в певному сенсі пов'язаний з бароковою добою (адже поліфонія в першу чергу асоціюється для більшості слухачів саме з творчістю Баха, Генделя та їх сучасників), - від поліфонії пластів, що коренями сягає до народного музикування, до багатого звукового довкілля, що мимоволі переплітається в своїх різних проявах, до канонічної імітації, до структурних принципів і виразових прийомів фуги, фугато, пасакалії, котрі можуть з'являтись повністю, в закінченому вигляді (як, приміром, фуга в Першій партиті для струнного оркестру), але набагато частіше вони синтезуються з іншими типами фактури, спричиняють появу цікавих і незвичних вертикальних співзвуч завдяки самостійному розгортанню мелодичних ліній, контрапунктичному накладенню голосів. Для Скорика поліфонія, так як і гармонія, ніколи не замикається лише у вузьких конструктивних рамках - це для нього не лише спосіб раціонально і струнко вибудувати композицію, забезпечити її бездоганну логіку і тим самим продемонструвати високу фахову майстерність, але й, насамперед, можливість повніше, точніше передати образно-асоціативний задум. Приміром, прийом канонічної імітації, почергового вступу голосів на різній висоті, в різних регістрах та тембрах може особливо виразно втілити поступове "нагромадження" активної дії, розкручування танцювальної стихії. Адже почергове додавання до загальної маси звучності окремих інструментів з тією ж самою темою ідеально відповідає цьому завданню. Не менш влучним для підкреслення поворотного пункту в розгортанні інтонаційних подій є одночасне контрапунктичне накладення головних тем у кульмінаційних зонах форми (як, наприклад, у фіналі "Гуцульського триптиху", перед кардинальним образно-емоційним зламом на межі танцювального епізоду і коди). Багате використання можливостей поліфонії в різних аспектах, змістовне "розшифрування" такого конструктивного елементу музичної мови, як принципи поєднання мелодичних голосів, тип фактури, переконливо свідчить про особливу образно-асоціативну "наповненість" художнього мислення композитора, його здатність символічно трансформувати кожну деталь музично-виразової системи, котру він використовує. Останній компонент, що доповнює стильову панораму скориківської творчості періоду "нової фольклорної хвилі", - джаз, що надає особливої принадності, гостроти і своєрідності його "гуцульським" творам. Без сумніву, паралелі між двома, утвореними на протилежних континентах і в різний час народнопісенними традиціями теж можуть виникнути в площині імпровізації, проте найбільше - в сфері ритму. Що передусім об'єднує природу ритміки в джазі і в коломийці, то це чуттєва, пунктована ритмічна пульсація, ще інший аспект улюбленого композитором остинато. У взаємодії і взаємопроникненні джазових і