Врешті, останнє десятиліття, що припадає на час розпаду Радянського Союзу і існування незалежної України, теж внесло певні істотні зміни в діяльність львівської і ширше - галицької композиторської школи. Можливість широко виконуватись не лише на Україні, але й за кордоном, цілком вільний доступ до будь-яких джерел інформації, а отже, "свобода творчості" в повному розумінні цього слова породили своєрідний "композиторський бум" в нашому краї, зумовили виняткову розмаїтість образів, тем, жанрів, форм творчості, виняткову гнучкість, "релятивність" композиторського процесу, його небанальність в цілому. Не завжди ця релятивність приводить виключно до позитивних результатів, але не можна не відзначити значного поступу творчості, свіжого струменю духовності. Активно працює молодше покоління мистців, випускників консерваторії. Серед них яскравішим обдаруванням відрізняються Богдана Фроляк, Павло Гречка, Іван Небесний, Леся Горова, причому їх творчі спрямування, коло жанрів і образів, істотно різняться між собою.  

РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, ТЕАТРУ, ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ТА ЇХ СТИЛЬОВІ ОРІЄНТИРИ

Стильові тенденції творчості перших років Радянської влади у мистецтві Галичини ще достатньо розмаїті і багатогранні, у художньому доробку зберігаються провідні віяння, котрі були характерними для попереднього десятиріччя. Та мусимо пам'ятати, що саме література серед всіх інших видів мистецтва взяла на себе перший ідеологічний удар, тому зміни, які в ній наступають - найбільш радикальні і пресінґ тоталітарної ідеології найбільш помітний. Отже, творчі досягнення у літературі, малярстві, музиці у воєнні роки та перше повоєнне десятиріччя, досить важко класифікувати, оскільки вони або написані під прямим тиском і впливом комуністичної ідеології (як, наприклад, твори В.Беляєва чи А.Дімарова), або видатні мистці, репресовані фізично або морально, просто замовкають на довгі роки. Тому в даному розділі воно не буде розглядатись докладніше.
   Натомість дуже важливим етапом видається період "хрущовської відлиги". Взагалі мистецтво тих, хто сформувався духовно в шістдесяті роки, потребує ще ґрунтовного філософського осмислення, до нього, мабуть, не раз вертатимуться мистецтвознавці та історики, переступаючи через просту констатацію фактів часткового духовного розкріпачення та короткотривалого духовного піднесення, печально завершеного репресіями брєжнєвського режиму початку сімдесятих, загадковими загибелями деяких особливо непокірних, зрадами і врешті моральною стаґнацією суспільства. У тих, хто сформувався в кінці п'ятдесятих - початку шістдесятих (і хто потім не пішов супроти себе самого, як про це написав Микола Вінграновський: "Душа наїлася і бреше"), витворився особливий погляд на світ, об'ємна багатозначність призм, крізь які "homo ludens" бачили градації життя. Внутрішньо суперечливий і дивний "їх час" зіштовхнув колючі площини, несумірні між собою: завіса помпезного, безликого і приголомшуючого, мов чавунний молот, соціалістичного реалізму, відсунулась і у вузькому проміжку, як строкатий калейдоскоп, замиготіли вдалині всі можливі "-ізми", котрі вирвались з-під тридцятирічного пресу заборони з найсучаснішим відкриттям - авангардом - на чолі. Нове притягало як магніт - старе не збиралось сходити зі сцени, впевнено і нахабно захищало свої права. У суб'єктивній реакції на синхронність вражень, що мали б розтягнутись принаймні на тридцять років, у хитросплетінні безпосередніх потрясінь від "вільного мистецтва" і відкладених-таки у свідомості, а ще більше у підсвідомості штампів "народного, класового, партійного", у осяйному розумінні свого неповторного "я", якому вже було замало лише покірно "служити народові" (чи хто може вичерпно пояснити, що ж воно взагалі таке?) - народжувався світогляд, схильний до релятивності, до суміщення протилежних полюсів, котрі в сумі дають нерозривну єдність, до толерантного трактування всього спектру естетичних понять, до синтезу в собі всього звукового (в тій самій мірі - барвного, поетично-метафоричного, пластичного) оточення. Подібний синтез став наріжним каменем духовної символіки шістдесятих. Особливо ємко проявився цей процес через "магію слова", у літературі і поезії, у пластичних метафорах театрального і кіномистецтва. Так, наприклад, газетна плакатність, вишукано поєднана з афористичністю біблійної притчі і пантеїзмом народної пісні давала в сумі поетику Миколи Вінграновського і Івана Драча, та ж сама фолькльорна ідея, проте перепущена крізь призму захоплююче белетристичного, майже детективного сюжету, збагаченого "жіночою" чутливістю і сердечним теплом, - такі шедеври, як вірші, поеми "Маруся Чурай" та "Сніг у Флоренції" Ліни Костенко, ці ж складові елементи змісту, доповнені алюзіями практично до всіх стильових і історичних етапів української поезії втілились у рафінованій інтелектуальності "Алогій" і сонетів Ігоря Калинця.  

Не обминув новітній естетичний орієнтир і живопису та скульптури. Звільняючись від плакатної манери соцреалістичних монументальних полотен, від прямолінійності копіювання дійсності, найцікавіші українські художники тих років (серед них згадаємо Аллу Горську, Івана Марчука, Любомира Медведя, Володимира Патика, Романа і Тимофія Безпальківих та інших) прагнуть максимально використати можливості фольклорних символів у синтезі з досягненнями таких модерних стилів, як сюрреалізм (знаки фруктів чи квітів у Івана Марчука), експресіонізм (напружена драматичність чорно-білих контрастів у постатях картин Романа Безпальківа), фовізм (барвисті "плями" пейзажів Володимира