ХАРАКТЕРИСТИКА МУЗИЧНОГО ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ КРАЮ НАПРИКІНЦІ 50-Х - У 60-Х РОКАХ   

Наприкінці п'ятдесятих - у шістдесяті роки композиторська школа поповнюється новими яскравими іменами. Цьому сприяла і сама атмосфера тодішньої Львівської консерваторії ім. М.Лисенка, що не лише гармонійно доповнювала настрої "буремних шістдесятих", але й зберігала ще традиції, що склались історично, найбільше в двадцятих-тридцятих роках, періоді блискучого піднесення української культури в Галичині, коли Вищим музичним інститутом імені Лисенка керували В.Барвінський і С.Людкевич. Вражає різносторонність інтересів і художніх спрямувань, котра збереглась ще і панувала тоді на кафедрах, зокрема і на кафедрі композиції. Поруч з патріархом нашої культури Станіславом Людкевичем (нагадаємо - він закінчив філософський факультет Віденського університету за спеціальністю "музикологія", навчався в таких європейських світил музикознавства, як Альберт Греденер, Олександр Цемлінський - учитель Арнольда Шенберга, їздив на заняття в Берлін до Гвідо Адлера), в консерваторії працювали такі композитори: Микола Колесса, перший український модерніст в Галичині в тридцятих роках, засновник дириґентської школи, випускник Празької консерваторії по класу композиції Вітезслава Новака; Роман Сімович, що теж навчався в Новака, один з кращих фахівців з інструментовки та гармонії; Арсеній Котляревський, випускник петербурзької школи, глибоко ерудований музикант, прекрасний органіст і педагог; видатні польські музиканти - Адам Солтис, представник родини, котра відіграла дуже важливу роль в музичній культурі Галичини, випускник Берлінської консерваторії по класу композиції Р.Кана і Р.Л.Вольфа; Тадеуш Маєрський, захоплений творчістю композиторів "нововіденської школи" і глибокий знавець додекафонної системи; випускник Петербурзької консерваторії Олександр Теплицький та багато інших. В такому блискучому "різноголосому хорі" високопрофесійних педаґоґів кожен студент не лише міг знайти керівника, відповідного до його нахилів і обдарування, але й зіставити ці різні художньо-естетичні напрямки, взявши з кожного з них найцікавіше для себе. Недаремно ж в той час (за короткий проміжок п'ятдесятих - початку шістдесятих років) закінчили композиторський і теоретичний відділ такі, згодом плідно працюючі в різних консерваторіях України і поза її межами, композитори і теоретики, як Анджей Нікодемович, Володимир Флис, Генадій Ляшенко, Марк Копитман, Богдана Фільц, Григорій Цицалюк (композиція), Любов Коссак-Баб'юк, Марія Загайкевич-Пшеничка, Всеволод Задерацький, Стефанія Павлишин, Софія Грица, Іван Ляшенко, Алла Терещенко, Тамара Гнатів, Лєшек Мазепа, Любов Мелех-Яросевич, Юрій Булка, Олександра Цалай-Якименко, Ярема Якуб'як (теорія музики) та багато інших.

Насамперед слід згадати М.Скорика, котрий навчався спочатку в класі Людкевича, а потім завершив навчання у А.Солтиса, у того ж педаґоґа в п'ятдесятих роках вчився А.Нікодемович, відомий польський композитор, один з найцікавіших сучасних авангардових авторів. На тлі закорінених традицій він виявився першим рішучим прихильником нового художнього мислення, котрий вже на початку шістдесятих років виявив свою схильність до радикальних засобів музичної виразності. Випускниками Людкевича були Григорій Цицалюк (1928 - 1997) та Богдана Фільц (нар. 1930 р.), що згодом працювали в Харкові та Києві, і плідно продовжували традицію свого вчителя. Особливо тісні зв'язки з традиціями свого краю зберігає Фільц. Хоча через декілька років після закінчення консерваторії (у 1958 р.) вона переїжджає до Києва і в подальшому її життя і творчість нерозривно пов'язані зі столицею, все ж колорит карпатського фольклору, неповторність гуцульських, лемківських та бойківських мелодій, традиції галицької композиторської школи дуже істотно вплинули на становлення її творчого стилю. Як кращі зразки доробку Б.Фільц згадаємо "Закарпатські новелети" (1966), "Лемківські варіації" (1972) для фортепіано, вокальний цикл "Срібні струни" на вірші О.Олеся (1970), збірки пісень для дітей.
   В шістдесятих роках приходить на викладацьку роботу в консерваторію після сибірських таборів Володимир Флис - постать настільки ж світла, наскільки й трагічна. Прекрасний теоретик і педаґоґ-композитор, у котрого навчалось ціле покоління мистців (Віктор Камінський, Ольга Криволап, Ганна Фроляк-Гаврилець, Богдана Фроляк), він сам не зміг реалізувати повністю свій творчий потенціал, залишивши лише нечисленні опуси, більшу цінність серед яких являють камерно-вокальні та камерно-інструментальні твори (симфонія (1972), фортепіанна соната (1962), скерцо, експромт, а також солоспіви до поезій українських авторів). У шістдесяті роки розпочинає свій творчий шлях і Богдан-Юрій Янівський. Слід згадати, що саме в цей час наступає певний перелом і в сфері популярної музики: поштовх до нього дають, мабуть, ритмізовані на "американський" манер пісні Скорика, відтак нова тенденція у популярній музиці продовжиться у творчості Янівського та Володимира Івасюка. Чисто партійний казенний стиль масових пісень (що не поминув навіть ліричних чи жартівливих жанрів), хоч подекуди і зберігається, все ж здебільшого внутрішньо змінюється, збагачується динамічнішим розвитком, гнучкішою інтонаційною системою, гострою ритмікою, поступово вбирає в себе характерні звороти популярних західних течій естрадної музики. Такі пісні як "Червона рута" і "Водограй" Івасюка, "Не забудь" та "Гуси-лебеді" Янівського вслід за "Не топчіть конвалій" та "Зоряною ніччю" Скорика опосередковано виразили нові суспільні функції не лише серйозної, але й легкої, розважальної музики.

Однією з найцікавіших постатей у львівській культурі тих років видається АНДЖЕЙ НІКОДЕМОВИЧ (нар. 1932). Саме його можемо беззаперечно віднести до "дисидентів" у галицькій школі - настільки радикально не вписується він у загальну картину. Він одразу прагне завоювати нові звукові реальності, спробувати художньо осмислити незвідані раніше можливості тембральних комбінацій, не обов'язково суто музичних. Ці прагнення він втілює, починаючи від відносно ранніх фортепіанних "Двадцяти експресій" для фортепіано з оркестром (1960) та "Шістдесяти шести експресій" для фортепіано (1959 - 1960), де ще виразно відчуваються певні сліди "першого галицького експресіоніста", польського композитора Й.Коффлера, і до творів кінця шістдесятих - початку