Таким чином, творчість львівських композиторів кінця шістдесятих - початку сімдесятих років засвідчила доволі радикальний злам у естетичних орієнтирах, прагнення - у окремих найбільш обдарованих авторів вельми успішне - переступити ту межу, котра штучно відділяла протягом десятиріч нашу культуру від західноєвропейської.  

Творчість останнього радянського п'ятнадцятиліття теж принесла немалі успіхи у розвитку львівської композиторської школи, хоч, як видається, попередній період вражає більш яскравими і сильними подіями музичного життя. Це пов'язується і з більшим ідеологічним тиском, що знову чиниться на творчу інтелігенцію, і з загальною духовною стагнацією, що поступово охоплює все суспільство та особливо потворних форм набуває саме у мистецтві, викликаючи до життя масу офіціозно-"пристосуванських", перехідних за значенням творів. Серед них виділяються окремі повноцінні художні здобутки, що створені не лише відповідно до духу часу, але й свідчать про тяглість мистецької традиції краю, появу яскравих творчих індивідуальностей.

МУЗИЧНЕ ЖИТТЯ ГАЛИЧИНИ 80-Х - 90-Х РОКІВ ХХ СТОРІЧЧЯ
   В творчості такий злам наступає дещо пізніше, з другої половини вісімдесятих, коли до Львова повертається Мирослав Скорик і одразу ж активно включається в культурне життя міста. В іншому ракурсі починають творити і молодші композитори - Ольга Криволап (нар. 1951), Віктор Камінський (нар. 1953), Юрій Ланюк (нар. 1957), в дев'яностих до них приєднується Олександр Козаренко (нар. 1963), в останні роки - Богдана Фроляк (нар. 1968), Іван Небесний (нар. 1974), Павло Гречка (нар. 1973). Дедалі інтенсивніші контакти з західними митцями, вивчення нових партитур, постійні культурні "діалоги" стимулювали пізнання європейських тенденцій і їх асиміляцію у власному творчому доробку.  

Особливе значне місце варто відвести в загальному огляді еволюції композиторської школи Львова останньому періоду, найперше тому, що він репрезентує творчість наших мистців у її природньому розвитку, не обмеженого жодними зовнішніми "позамистецькими", "позадуховними" критеріями. Підтвердити цю тезу можуть численні приклади. Окремої згадки вартує написаний 1988 року патріархом галицької музики М.Колессою хор "Камінний сон" на вірші Л.Костенко. Після років "заборони інакомислія" композитор повертається до улюбленої ним в молодості колористичної експериментальної манери хорового письма (так вишукано виявленої, зокрема, в хорах тридцятих років і в "Лемківському весіллі"), знаходить напрочуд витончені, свіжі, відповідні до багатозначної символіки поезії прийоми вокального звукопису, об'ємної, наче зітканої з швидкоплинних підголосків фактури, терпкої гармонічної барви.  

Саме в останні роки відбулося якісне переродження творчого процесу львівської композиторської школи. Це сталося не лише завдяки новим силам, котрими вона поповнилась, але й багатьом факторам суспільно-культурного життя. Насамперед поступово зникає синдром "провінційності", що вироблявся роками, і змушував сприймати власні здобутки лише з огляду на московські дороговкази. Проведення у Львові декількох міжнародних музичних фестивалів (серед них - орґанізований обласною філармонією щорічний фестиваль "Віртуози", котрий виник на базі попереднього "Віртуози країни", фестиваль "Контрасти", що проводиться щорічно від 1995 року, фестиваль української та американської музики у 1996 р., та ряд інших), пожвавлені контакти наших музикантів - як композиторів, так і виконавців - з іноземними мистцями сприяли ствердженню художніх орієнтирів, співзвучних духові епохи, а водночас суто "львівських", "галицьких". Широке і барвисте мистецьке тло, можливість оперувати будь-якими технічними прийомами і вибирати будь-яку тематику не лише не приглушили оригінальності і національної самобутності творчої манери сучасних львівських композиторів, а навпаки, сприяли її всебічному розвитку. Сміливо можна стверджувати, що дев'яності роки за розмахом творчого експерименту, за багатогранністю образів, високим, відповідним до провідних шкіл, художнім рівнем перекидають місток до кульмінаційних тридцятих років. Зрештою, численні виконання раніше забутих творів - відкриття кінця вісімдесятих - початку дев'яностих, яким для багатьох стало знайомство з "забороненими" композиторами, дозволили сучасним мистцям краще усвідомити, "якого ми роду і чиї ми діти".

Невипадково, почасти сучасні композитори продовжують ті тенденції, котрі сформувались на переломі сторіч завдяки вихованцям провідних європейських консерваторій С.Людкевичу та В.Барвінському, іншим мистцям, та під впливами зарубіжних шкіл, найбільше австрійської та польської, представники яких тривалий час працювали в Галичині. З іншого ж боку, великий вплив мали і новіші прийоми композиторської техніки п'ятдесятих - шістдесятих років, що виникла в провідних композиторських школах Західної Європи і США, зокрема електронної звучності і інтенсивного розширення тембрової палітри взагалі, алеаторики, сонористики, мінімалізму, колажу тощо. Найактивніше розвиваються передусім симфонічні, камерно-інструментальні та хорові жанри, причому помітні намагання знайти незвичний ракурс їх застосування, радикальне оновлення жанрових засад. Коротко охарактеризуємо найважливіші творчі звершення львівських мистців кінця вісімдесятих - дев'яностих років.

Однією з найпомітніших постатей музичної культури того часу став, безперечно, ВІКТОР КАМІНСЬКИЙ, учень В.Флиса і Т.Хренникова, котрий в перші роки після закінчення консерваторії захоплювався авангардовою технікою, згодом декілька років працював в естраді. Наприкінці вісімдесятих він теж змінює творче амплуа і виявляє особливе замилування до творів, сповнених почуття, внутрішнього тепла і гармонії. Критики схильні називати таку музику "неоромантичною", підкреслюючи повернення мистецтва до живого безпосереднього переживання після десятиліть культу інтелекту і чистої конструкції. Тому так природньо і позитивно сприймається багата палітра емоційних нюансів неоромантичних творів львівських мистців, виражена в багатьох творах, по-різному притаманна індивідуальності більшості з тих, хто увійшов в музичну культуру наприкінці сімдесятих - у вісімдесятих