Прагненням до класичного ідеалу позначена творчість ще одного видат-ного скульптора — Поліклета пелопоннеського з міста Аргоса. Скульптор вивчав будову людського тіла, спостерігаючи її на змаганнях атлетів. Він математично розрахував ідеальні пропорції людського тіла. За Поліклетом, голова має становити восьму частину зросту людини, обличчя і кисть ру-ки — десяту. Поліклет вважав, що частини тіла повинні бути між собою в такому ж співвідношенні, як частини архітектурної споруди. Свої поло-ження він виклав у трактаті «Канон», який до нас, на жаль, не дійшов. На практиці скульптор реалізував свою теорію в бронзовій статуї «Доріфора» (юнака із списом) (бл. 440 р. до н. е.). Збереглися тільки римські копії цього твору. Атлет зображений у стані спокою. Він тримає на лівому плечі спис. Здається, юнак щойно зупинився, переніс весь тягар тіла на праву ногу. Майстерно передав скульптор у бронзі чудову мускулатуру розвину-того торса. Греки вважали «Доріфора» зразком людської краси, і в бага-тьох містах ставили його копії.

Серед інших творів Поліклета відомі «Діадумен» (бл. 420 р. до н. е.) — юнак, що вінчає себе переможною пов'язкою після змагання, і «Поранена амазонка» (бл. 430 р. до н. е.). Ліва рука дівчини-воїна зіперта на опорі, а права закинута за голову. Статуя «Поранена амазонка» виконувалась як конкурсна для знаменитого храму Артеміди в Ефесі. У цьому конкурсі брали участь найвидатніші скульптори Греції — Фідій, Поліклет, Фрадмон, Кресілай. Почесну перемогу здобув Поліклет.

Наприкінці V ст. до н. е. в скульптурі поступово зникає героїчна пате-тика, натомість спостерігається прагнення вникнути в світ почуттів людей. Це виявляється, зокрема у творчості Алкамена (статуя Афродіти). Такими виглядають і мармурові балюстради храму Безкрилої Ніки. Так у мисте-цтві накреслюється перехід до наступного періоду — мистецтва пізньої класики.

У V ст. до н. е. інтенсивно розвивається живопис, який до наших днів не дійшов і відомий лише з описів античних письменників. Він був пов'я-заний з архітектурою і тому мав монументальний характер. Знаменитим художником був Полігнот, який працював у Дельфах і в Афінах. Мотиви його творчості — уславлення могутності Афін. Полігнот використовував міфологічні сюжети, наприклад, битву греків з амазонками, вигнання Одіссеєм женихів Пенелопи (під цим розумілося вигнання персів з Еллади). Патріотична тема звучить у його фресці «Битва при Марафоні».

Значний внесок у розвиток живопису другої половини V ст. до н. е. зробив Аполлодор, ім'я якого невіддільне від досягнень у моделюванні об'єму світлотінню. Молодший сучасник Аполлодора Зевксіс одним з пер-ших почав розробляти засоби лінійної та повітряної перспективи.

Такі риси притаманні зокрема відомому «Кратеру з Орв'єто» зі сценою загибелі Ніобідів з одного боку та зображеннями Аргонавтів, Афіни і Геракла з другого. У середині V ст. до н. е. значного поширення набули тра-урні лекіфи з розписами чорним контуром по білому тлу. Майстри, що роз-писували цей посуд, досконало володіли лінією.

Наприкінці V ст. до н. е. вазопис дещо занепадає. Розписи переванта-жуються деталями, майстри неначе втрачають індивідуальність.

В останній третині V ст. до н. е. виникли конфлікти між Афінською державою і Пелопоннеським союзом на чолі із Спартою, які призвели до Пелопоннеської війни (431—404 р. до н. е.) і занепаду Афін. Криза рабо-власницьких полісів, прискоривши класове розшарування суспільства, торкнулася й мистецтва пізньої класики (400—325 р. до н. е.). Архітекто-ре, скульптори пристосовують свою творчість до інтересів окремих людей. Мистецтво пізньої класики прагне передати почуття людини, пока-зати героя в конфлікті з навколишньою дійсністю. В образотворчому мистецтві з'являються мотиви патетики, пристрасної напруги духовних і фізичних сил.

Суспільні зміни позначилися на розвитку архітектури. Пелопоннеська війна перервала бурхливе будівництво в Афінах. У зв'язку із занепадом полісної системи в архітектурі зникає інтерес до храмового зодчества, на-томість споруджуються театри, палестри — стадіони, гімнасії — гімнастич-ні зали. Активно ведеться будівництво на Пелопоннесі та в Малій Азії.

В архітектурі IV ст. до н. е. з'являється тенденція увічнення окремої особи. Про це свідчить, наприклад, пам'ятник Лісікрата в Афінах (334 р. до н. е.) на честь переможного виступу його хору.

Ідея увічнення монарха особливо помітна в оздобленні гробниці Мавсола, правителя персидської провінції Карії в Малій Азії.

Усипальниця Мавсола — Мавзолей, збудований в сер. IV ст. до н. е. архітекторами Піфеєм і Сатиром в Галікарнасі, вважався одним із семи Чудес світу. Звідси і походить назва монументальних поховальних споруд. Гробниця поєднувала традиції античної та східної архітектури, її пірамідальний дах підтримували іонійські колони. Фриз, що тягнувся вздовж цокольного поверху більш як на 150 м, прикрашали рельєфи. Найцікавіші з них створені скульптором Скопасом (бл. 380—330 рр. до н. е.). Рельєфи відтворювали епізоди битви греків з амазонками. З надзвичайною експре-сією показано різні моменти гострої січі. Композиції рельєфа надзвичайно стрункі. Фігурам властива життєва достовірність, свобода рухів, живописність. Про манеру Скопаса дає уявлення одна з його кращих скульптур — «Менада», що дійшла до нас у римській копії. Супутниця бога Діоніса менада зображена в танці, її голова закинута назад, волосся розпущене. Фігура різко вигнута. З якою майстерністю передано