Камінь пароський — вакханка, але каменю дав душу різьбяр.

Бога різцем, що творить, чудо зробив ти, Скопас.

Скопас е автором надгробного рельєфу, який знайшли на дні річки І лі-су біля Афін. На ній зображено прекрасного юнака, який притулився до жертовника. Поруч стоїть його батько. Жест піднятої до вуст руки ніби увібрав у себе всю трагедію людини, яка втратила сина.

У скульптурних композиціях Скопас першим розкрив глибокі людські почуття, втілив печаль, біль, душевну муку.

Тенденція до зображення ліричного образу, ідеально прекрасного тіла, спокійного замріяного стану найповніше виявилась у творчості Праксітеля. Греки надзвичайно любили Праксітеля, складали на його честь похвальні вірші. Особливою популярністю користувалася статуя Афродіти, яку скульптор виконав на замовлення жителів острова Кнід. Скульптура викликала захоплення сучасників. Багато греків спеціально відвідували «Ярів Кнід поблизу Малої Азії, щоб подивитись на цю статую. Скульпту-ра приваблює ідеальними формами. Образ Афродіти дихає ніжністю. Неповторно красиве її обличчя з витонченими рисами. Праксітель майстерно відобразив красу тіла і духовну чистоту.

Не менш відомою була й інша робота Праксітеля — «Відпочиваючий Гермес з малюком-Діонісом». Скульптуру знайдено під час розкопок в Олімпії. Праксітель відтворив епізод з стародавнього міфу, коли втомле-ний Гермес, покровитель мандрівників і гінець богів, що за наказом Зевса ніс його сина Діоніса на виховання до лісових німф, під час перепочинку забавляє малюка виноградним гроном.

Група побудована на контрасті мужнього тіла Гермеса і ніжного тільця Діоніса. Майстерно передано драпіровки. Праксітель тонко моделює по-верхню мармуру, досягає відчуття реальних форм і навіть теплоти люд-ського тіла. Образ захоплює гуманістичною вірою в людину (хоча зобра-жено і богів), в її досконалість.

Таким же емоційним, духовно прекрасним постає перед глядачем «Від-почиваючий сатир» Праксителя. Про популярність цієї скульптури свід-чать численні копії (170 з них збереглося до наших днів). Лісового демона з кола Діоніса зображено у вигляді замріяного юнака. На оголене плече накинута шкура барса. Обличчя сатира дихає спокоєм, безтурботністю. Красивими завитками спадає на чоло волосся. Праксітель втілив у цьому творі пантеїстичні уявлення греків про природу.

Останнім великим майстром класичної епохи був Лісіпп. Ім'я Лісіппа ще в давні часи було оточене ореолом слави. Надзвичайно працьовитий, він створив, за легендами, близько 1500 бронзових статуй. Розповідають, що в юності він запитав свого вчителя, живописця Євпомца, кого наслідувати. Той відповів, що вчитися треба лише в життя. І талановитий скульптор завжди намагався максимально наблизити свої образи до реальності.

Лісіпп прагнув розкрити в статуях типові риси своїх сучасників, при-чому завжди виявляв своє особисте ставлення до зображуваного. Однією з найбільш відомих скульптур Лісіппа є бронзова статуя «Апоксіомена». Атлет, перемігши на змаганнях, зчищає скребочкою із себе бруд. Обличчя втомлене, тіло злегка нахилене вперед. Майстерно передано внутрішній стан людини: поступовий перехід від надзвичайного напруження до спокою.

Оригінал статуї свого часу було перевезено до Риму і встановлено на площі перед термами полководця Агриппи (І ст. до н. е.). Римляни любили цей прекрасний твір. Коли імператор Тіберій наказав перенести статую до своїх покоїв, вони виступили проти цього. Статую залишили на місці.

Глибокий інтерес скульптора до психологічного портрета яскраво ви-явився в зображенні Александра Македонського. Майстер прагнув переда-ти неоднозначність образу цієї людини, розкрити її душевні переживання. Болісно скривлені вуста, сумний погляд свідчать про складність, супереч-ливість натури портретованого.

Улюбленим героєм Лісіппа був Геракл. Скульптор виконав серію творів про його подвиги. Творчість Лісіппа відіграла значну роль у дороб-ку багатьох скульпторів наступних поколінь.

У період пізньої класики набули поширення терракотові статуетки, які опоетизовано зображали дівчат. Особливою популярністю користувалися статуетки з Танагри.

Крім прогресивного напряму, в скульптурі пізньої класики спостеріга-ється ідеалізований напрям. Представник цього напряму, майстер Кефісодот, у своїх статуях, зокрема в статуї «Ейрени з Плутосом», прагнув лише до зовнішніх ефектів. Найбільш талановитим представником ідеалізуючо-го напряму був Леохар, придворний художник Александра Македонського. Найкращий його твір — статуя «Аполлон Бельведерський», технічно досконала, але надто театралізована, позбавлена внутрішньої зна-чущості.

Мистецтво класики відбило ідеали своєї епохи. Але й сьогодні воно є для нас зразком, естетичною нормою реалістичного відображення дійснос-ті. Уперше в історії світової художньої культури воно звернулося до обра-зу людини, розкрило її духовну й фізичну красу.

МИСТЕЦТВО ЕПОХИ ЕЛЛІНІЗМУ

Криза грецької рабовласницької системи прискорила виникнення не-тривкої імперії Александра Македонського. Після її розпаду утворилися елліністичні деспотичні монархії (IV—І ст. до н. е.), основу культури яких складали головним чином еллінські традиції. Проте в мистецтві еллініс-тичної епохи спостерігаємо також взаємодію, часом досить плідну, тради-цій грецької культури з місцевою, східною.

Збільшення в результаті завойовницьких походів Александра Македон-ського (334—324 р. до н. е.) кількості рабів дало змогу широко розгорнути будівництво на Сході, де було засновано багато нових міст. Материкова Греція в цей час відступає на задній план.

Найбільшими культурними й економічними центрами елліністичного світу стали міста Александрія в Єгипті, Антіохія в Сірії, Пергам у Малій Азії, острів Родос в південно-східній частині Егейського моря.

В елліністичний період надзвичайно бурхливо розвиваються природничі науки, математика, філософія. Ця епоха залишила глибокий слід в історії мистецтва. Значне піднесення переживала архітектура, для якої .характерним було ансамблеве будівництво, створення великих паркових комплексів. Художників захоплюють головним чином суперечливі образи, сповнені патетики, трагізму або образи м'якого ліричного звучання. Ідеал людини-громадянина в житті і в мистецтві був втрачений, зникли риси героїзації, властиві художній культурі попередньої доби. Рабовласницька демократія поступилася місцем монархічній деспотії. Посилилися риси індивідуалізму, що виявлялися в уславленні монарха або