Велике місце у візантійській художній культурі займала мініатюра. Вона значною мірою відбивала реальну дійсність і подекуди наслідувала античну традицію. До кращих творів слід віднести Паризький псалтир (X ст.). У мініатюрі «Давид, що грає на лютні» образ музиканта приваб-лює реалізмом, значне місце в композиції відіграє пейзаж.

Зберігаючи античні традиції, візантійське мистецтво виробило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'язаний головним чином з церковни-ми догматами. Майстри Візантії зуміли надихнути канонічні форми реаль-ністю, живими ознаками часу, емоційно наситити зображення.

У 1453 р. внаслідок турецького завоювання Візантія припинила своє існування. Проте вплив її культури яскраво позначився на мистецтві За-хідної Європи, південних слов'ян, Київської Русі, Закавказзя.

* * *

Після падіння Риму (476 р.) на території Західної Римської імперії виник ряд варварських держав. На зміну рабовласництву прийшов фео-дальний спосіб виробництва. Праця кріпаків змінила працю рабів, що спри-чинило до дальшого розвитку продуктивних сил.

Історія мистецтва середньовіччя ділиться на три основні періоди, що збігаються з виникненням ряду варварських держав, розвитком феодаль-ного способу виробництва, зміцненням влади світських і духовних феода-лів, зростанням ролі міста, утворенням міських комун. У кожний з цих історичних періодів мистецтво відзначалося певними стилістичними особ-ливостями. Дороманський (V—X ст.), романський (XI—XII) і готичний (XII—XV) стилі складають майже тисячолітню історію середньовічного мистецтва.

ДОРОМАНСЬКЕ МИСТЕЦТВО

У дороманський період формувалися феодальні відносини в Європі. Процес «варваризації» греко-римської цивілізації супроводжувався одно-часно і засвоєнням античної культури численними варварськими племена-ми і народами. Ці племена, народи знаходилися під впливом античної художньої культури, але зберігали свої мистецькі традиції.

Характерним для цього періоду є мистецтво остготів. У 493 р. остготи заснували у Північній і Середній Італії своє королівство з центром у Ра-венні. За 60 років існування королівства вони побудували кілька своєрід-них архітектурних споруд.

Найбільш цікавим пам'ятником архітектури остготів є гробниця Теодоріха в Равенні (526—530 рр.). Це невелика центрична будівля, яка завер-шується перекриттям з монолітного каменя. Цей камінь добули на березі Адріатичного моря і привезли в Равенну. До висоти гробниці насипали землю і на неї підняли моноліт.

Велика роль у розвитку дороманського мистецтва належить мистецтву франків. Королівство франків було одним з найбільших і пізніше стало центром майбутньої імперії Карла Великого. Перший етап розвитку франкського мистецтва збігається з історичною епохою меровінгів (франкські володарі вважали себе нащадками легендарного вождя Меровея). У мистецтві переважали риси наївного розуміння дійсності: орнаментика мала здебільшого фантастичний характер. У наступний, так званий період панування каролінгів (VIII—X ст.) відбувся певний розквіт архітектури. Відомо, що в цей час будівництву замків, палаців і культових споруд при-ділялася велика увага. Прототипом середньовічного замку стали бурги, що складалися з веж і комплексу будинків, оточених ровом з водою. Резиден-ції правителів мали вигляд фортець. До їх складу обов'язково входили цер-ковні споруди. Відома королівська капела в резиденції Карла Великого — Аахені, побудована між 795 і 805 р. Споруда має центричну будову з висо-ким восьмикутним залом, перекритим куполоподібним склепінням. Аахенську капелу вважали чудом будівництва, зразком, гідним наслідування.

При каролінгах високого розвитку досягло мистецтво переписування та ілюстрування книги. Широко використовувалися орнаменти. Сюжети з євангелія виконувалися яскравими фарбами, застосовувалася позолота. .

Декоративно-прикладні форми мистецтва Західної Європи представлені в цей період ювелірною пластикою (у франків), різьбленням на кістці рельєфами на кам'яних придорожніх хрестах (в ірландців та англійців). Невідомі майстри творчо розвивали мотиви орнаментики, запозичували декоративні прийоми митців східних народів. Зростання соціальної функції церкви позначилося на образотворчому мистецтві, хоча народні елементи безсумнівно відігравали основну роль.

Канони християнського мистецтва й традиції народної творчості були в дороманський період провідними. У глибинах мистецтва варварських держав поступово визрівали риси, які стали визначальними для пізнішої культури середньовіччя.

РОМАНСЬКЕ МИСТЕЦТВО

Характерною ознакою середньовіччя була збройна боротьба за владу між феодалами. Найбільший феодал — церква — активно втручалася в міжусобні війни, хрестом і мечем захищаючи свої права.

У більшості європейських країн в XI—XII ст. панівним стилем був романський. Найінтенсивніше в цей час розвивалася архітектура. Храми, що композиційне розвивали форму базиліки, всередині поділялися на окре-мі частини. Конструкції романських храмів внаслідок недостатнього рівня будівничої техніки були надто важкими. Хрестові або циркульні склепіння підтримували масивні стіни, вежі, важкі стовпи. Тринефні базиліки часто оздоблювалися рельєфами.

У цивільному будівництві романський стиль представлений феодальним замком — фортецею з донжоном — круглою, зручною для оборони сторо-жовою вежею.

Романські будівничі, виходячи передусім із стратегічних міркувань, пристосовували споруди перш за все для військових потреб. Протягом XI—XII ст. сформувався і тип середньовічного міста, яке забудовувалося стихійно. Серед численних халуп ремісників височіли храми й будинки багатіїв. У XII ст. виникають перші кам'яні ратуші.

Разом з архітектурою розвивалися настінний живопис і монументальна скульптура. Вони також підпорядковувалися інтересам церкви. Звідси і символічний характер зображень. Головне місце в живопису й скульптурі займали сюжети з біблії та євангелія. Христа зображали завжди більшим, ніж святих. Високим декоративним рівнем виконання відзначалася книж-кова мініатюра, де особливу роль відігравали орнаменти — умовні зобра-ження птахів і фантастичних істот.

У Франції раніше від