Мистецтво Єгипту було залежним від релігії, і це певною мірою уповільнювало його розвиток. Культові догмати вимагали канонізації художніх образів, строгого наслідування усталеним зразкам. І все ж таки протягом тривалого періоду єгипетська художня культура розвивалась, відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних верств.

Провідним видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а всі інші види певною мірою залежали від неї.

Монументальність форм — ось що передусім впадає у вічі при знайомстві із самобутньою культурою Єгипту. Грандіозна архітектура царських поховань визначила стиль скульптури, стінопису, які складають єдиний ансамбль з архітектурним комплексом.

Історію Єгипту поділяють на періоди: Стародавнє царство (2800— 2400 рр. до н. е.), Середнє царство (21—поч. 18 ст. до н. е.), Нове царство (16—11 ст. до н. е.). Відносно цього розрізняють і періоди розвитку мисте-цтва.

СТАРОДАВНЄ ЦАРСТВО

Єгипет часів стародавнього царства — це рабовласницька держава з розвиненими формами централізованої деспотії. Безмежною і жорстокою в ті часи-була влада царя, якого підтримували жерці та багата знать. Особу фараона прирівнювали до божества. Найвищий ступінь її ідеалізації зумовив мистецькі форми, що вражають гігантськими розмірами. Особливого розквіту в стародавньому царстві набуває будівництво пірамід, пов'язаних із заупокійним культом.

Попередницею піраміди була так звана мастаба — кам'яна чи цегляна споруда прямокутної форми. З часом прагнення вирізнити поміж інших поховань царське приводить до збільшення розмірів поховання — спочатку в периметрі, а потім і по вертикалі. Однією з перших споруд, де виявилася ця тенденція, є піраміда фараона Джосера в Саккара (XXVIII ст. до н. е.). її конструкція заввишки 60 метрів складається з кількох прямокутників, поставлених один на одний — від найбільшого до найменшого. Збереглося ім'я творця цієї будови зодчого Імхотепа — архітектора, астронома і лі-каря.

Живою сторінкою історії сприймаються піраміди в Гізі, які дають пов-не уявлення про характер і розмах єгипетського заупокійного будівництва періоду Стародавнього царства. Величезні гробниці фараонів Хеопса, Хефрена, Мікеріна — пам'ятники праці сотень тисяч рабів — височать серед піщаної пустелі неподалік від Каїра.

Цьому архітектурному комплексу, до складу якого входять, крім трьох пірамід, колосальний сфінкс, ритуальні храми та численні поховання роди-чів фараона і знаті, властиві чіткий ритм і строга геометрія.

Найбільш грандіозною в Гізі є піраміда Хеопса, побудована архітекто-ром Хеміуном. Висота її 143,2 м. Складена піраміда з 2 300000 кам'яних брил вагою по 2,5 тонни кожна. Тепер це каміння змогли б перевезти 20 тисяч товарних составів, у кожному з яких по ЗО вагонів. Сто тисяч рабів будували піраміду протягом 20 років.

До архітектурної групи в Гізі, як уже зазначалося, входили заупокійні храми. Храм фараона Хефрена зберігся до наших днів. Фасад й стіни цього храму облицьовані відшліфованим рожевим гранітом. Рівні площини стін, масивні чотиригранні стовпи, величні скульптурні зображення фараона яскраво виражають монументальний стиль, властивий усьому архітектур-ному комплексу.

Закритий перехід сполучає нижній храм Хефрена з верхнім, розташо-ваним безпосередньо біля підніжжя піраміди. Неподалік знаходиться гі-гантський сфінкс — скульптурне зображення лева з головою фараона — втілення ідеї надлюдської сили єгипетського володаря. Кам'яний колос висічено з величезного моноліту. Його висота — 20 м, довжина — 57. На голові сфінкса — смугаста царська хустка, на чолі висічено урей — свя-щенну змію, що охороняє царську владу. Цей величний страж царського пантеону і сьогодні стоїть на межі дикої пустелі, вражаючи надприродною силою і нерозгаданою таємницею, що, здається, навіки застигли в його пощербленому сивою давниною обличчі.

Спорудження грандіозних царських пам'ятників негативно позна-чалось на економіці держави, відривало величезну кількість людей від землеробства, викликало незадоволення не тільки народних мас, а й знаті.

Піраміди, побудовані після піраміди Хефрена, мають значно менші роз-міри. Якість кладки стає гіршою, зате порівняно більше уваги приділяється оформленню заупокійних храмів, їх стіни покривають кольоровими рельє-фами, які звеличують божественне походження царя, його переможні бойо-ві походи тощо.

В Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. після розливу Ніла зміна засухи розквітом рослинності сприймалась як воскресіння бога рослинного світу Осіріса. Міф про чудесне воскресіння Осіріса породив вірування людей у загробне життя, яке у свою чергу зумовило виникнення й розвиток портретної скульптури. Вважалося, що душа померлого може перебувати в його скульптурному зображенні. Ось чому поряд з муміфікацією трупів у Єгипті широко поширився звичай ставити місцях поховань статуї.

Давньоєгипетську скульптуру характеризує високий ступінь розвитку, незважаючи на суворі релігійні канони.

Для статуй властивими є симетричність фігур, статичність поз, спокій-а зосередженість виразу обличчя. Все це ми спостерігаємо в образі фараона Хефрена. Фронтальне положення постаті, узагальненість форми, обличчя, позбавлене афектації, погляд, спрямований вдалечінь,— ці риси скульптури, продиктовані вимогами культу, з покоління в покоління залишаються характерними ознаками єгипетської пластики. Єгипетські скульптури прекрасно володіють технічними можливостями різноманітних матеріалів: граніту, алебастру, піщанику, дерева, міді тощо.

Про високий рівень скульптури свідчать портретні статуї фараонів Джедефра, Мікеріна, Шепсескафа. Основна ідея, яку прагнули втілити їх творці,— показати фараона як сина бога. Скульптури відзначаються точ-ним відтворенням пропорцій моделей і прекрасним моделюванням форм.

Велике місце в єгипетській скульптурі займають статуї вельмож. Серед кращих — портрети Рахотепа і його дружини Нофрет. У них правдиво передано індивідуальні особливості подружжя: повні щоки, товсті губи чоловіка і видовжений ніжний овал обличчя жінки. Виразне обличчя зодчого Хеміуна — різкі лінії носа, маленькі владні уста, глибокі повіки — передає вольовий, жорстокий характер царського родича,