Оригінальний монумент, що зображує лева, стоїть перед замком у Бра-уншвейгу. Динаміка напруженого тіла, поривчастість хижої постави, оскал пащі — все це створювало повний життєвої сили образ, що символізував безмірну владу і войовничість князя.

Своєрідністю позначений розвиток іспанської скульптури цього періо-ду. На пластику досить помітно вплинуло арабське мистецтво. Тут, зокре-ма, була поширеною дерев'яна розмальована пластика — важливий вид народного мистецтва. Романський стиль виразніше виявився у скульптурах Портика слави собору Сант-Яго де Компостела, виконаних майстром Маттео в 1183 р. Численні фігури святих, пророків і апостолів підкоряють життє-вістю виконання, індивідуальністю характерів.

В інших європейських феодальних державах і князівствах романська скульптура відзначалася певною умовністю, площинністю, схематизмом.

У зв'язку з романською архітектурою розвивався монументальний жи-вопис. Живописні зображення були площинними, трактувалися умовно. Велику роль відігравала символіка образів. Розміри постатей мали ієрар-хічний характер. Фігура Христа завжди була більшою, ніж фігури ангелів і апостолів.

Для романського мистецтва релігійні мотиви були головними. Проте дуже часто зображувалися фантастичні істоти, використовувалися сюжети з народних казок. У розписах бачимо і музик-скоморохів, акробатів. Роботи виконувалися в техніці фрески, за винятком Італії, де візантійські мисте-цькі традиції знайшли своєрідне втілення в мозаїчних композиціях.

Монументальний живопис набув значного розвитку у Франції. Тут величні собори оздоблювались яскравими розписами. Художники створю-вали композиції, які вражали розмахом фантазії. Художник міг, напри-клад, поруч із святими намалювати семиголових драконів, фантастичних комах тощо. Саме так і зробив автор фресок «Боротьба архангела Михайла з драконом», «Побудова Вавілонської вежі», що виконані в церкві Сен Савен сюр-Гартан (область Пуату).

Пам'ятники живопису Франції за кольором фону умовно відносять до двох шкіл: «школи світлових фонів», яскравим прикладом якої є згадані

фрески з церкви Сен Савен, і «школи синіх фонів» з центром у знаменито-му бургундському монастирі Клюні.

Романський живопис Німеччини підпорядковувався головним чином архітектурі. Святих малювали в урочистих, застиглих позах. Більш реаліс-тично художники зображали сюжетні сцени, наприклад зцілення Христом прокаженого.

Впливи візантійського мистецтва поширилися в романському живопису Італії. Це виявилося, зокрема, у мозаїчних циклах собору в Чефалу (1148—1189 рр.), творцями яких були грецькі майстри. У консі абсиди — напівпостать Христа, під ним — зображення Марії-Оранти з чотирма єван-гелістами по боках, ярусом нижче — дванадцять учнів і послідовників Христа.

Візантійські впливи простежуються також у живопису Венеціанської республіки, проте тут, наприклад, у мозаїках собору Равенни вже не витримана канонічна сувора послідовність у розміщенні розписів, якої додер-жувались майстри Візантії.

Багато пам'ятників романського живопису збереглося в Іспанії. Розпи-си соборів мають ряд спільних особливостей: образи суворо канонізовані, фарби насичені. Улюбленим тут був також живопис на дереві, який зумо-вив створення вівтарних зображень Христа і Марії, так званих фронталес.

У романському мистецтві високого рівня розвитку досягає художнє оформлення рукописної книги. Художники прикрашали сторінки красиви-ми заголовними літерами (ініціалами), візерунками, віньєтками. З часом з'являються ілюстрації до тексту — власне книжкова мініатюра.

Найдавнішими пам'ятниками книжкового мистецтва Франції є Апока-ліпсис із Сен-Севера (1028—1072), Біблія Хардінга, позначені впливами англосаксонської мініатюри.

Німецькі романські рукописи оздоблювалися ілюстраціями із зображен-ням імператорів, наприклад, Оттона III. Жіночі постаті, що розміщувалися поряд, символізували підвладні слов'янські землі, Рим, Галію, Німеччину. Зустрічаються в рукописах зображення євангелістів, а також пейзажі (як фон). У Німеччині виникло дві школи книжкового мистецтва — рейхенауська і трірська.

Великих успіхів книжкове мистецтво досягло в Англії. Найбільш ранні рукописи X ст., створені представниками вінчестерської і кентерберійської шкіл, щедро оздоблені й ілюстровані. Це знаменитий «Бенедікціонал св. Етельвольда» і біблія Кедмона. У XI—XII ст. багато книг з ілюстрація-ми насичені побутовими сценами, зображеннями рицарів, воїнів і монахів.

У романському мистецтві розвивалися різьблення, литво, карбування, ткацтво, ювелірна справа, килимарство, мистецтво емалі. Всесвітню славу, наприклад, здобули емалі, що вироблялися у французькому місті Ліможі.

Романське мистецтво підготувало перехід до наступного етапу розвитку західноєвропейського мистецтва — готики. Порівняно з попереднім періо-дом у будівельному і художньому відношенні романська архітектура була кроком вперед. Вона втілювала ідею колективної праці людей. Архітектурі підпорядковувалися всі інші види мистецтва, зокрема скульптура і живо-пис. І у цих галузях спостерігаємо значні якісні зміни у художньому пі-знанні світу.

МИСТЕЦТВО ГОТИКИ

Між романським і готичним стилем чіткої межі немає. У творах XII ст. так званого золотого періоду романського мистецтва, уже помітні елементи готичного стилю — вершини художньої культури епохи середньовіччя.

Перехід до готичного мистецтва зумовлений розвитком продуктивних сил феодального суспільства, зростанням міст, утворенням комун посилен-ням монархічної влади і послабленням ролі феодалів. Централізована королівська влада була потрібна панівному класу для придушення числен-них селянських повстань. У цей період загострюється боротьба між релі-гією і наукою, між вірою і знанням.

У готичному мистецтві щедро використовуються елементи народної творчості. Людські образи набувають реального змісту, посилюється їх індивідуальна і психологічна характеристика.

Панівним видом мистецтва залишається архітектура. Завдяки розвитку будівельної техніки з'явилася каркасна система. Вона й знаменувала ви-никнення готичного стилю в зодчестві. Масу стіни полегшували великі вікна, а вагу склепіння зменшували нервюри — виступаючі ребра, що схо-дилися на опорних стовпах. Склепіння стало набагато легшим, і весь тягар тепер припадав на опорні стовпи. Щоб їх зміцнити, особливо в тих місцях, де концентрувалася вага склепінь, зовнішня стіна підпиралася контрфор-сами. Вагу середнього (найвищого) склепіння з обох боків приймали на себе напіварки або аркбутани, перекинуті над дахами бокових, більш низь-ких нефів.

Своєї вершини готична архітектурна система досягла в культовому бу-дівництві. Громадське життя в