Першим з великих майстрів Високого Відродження, по суті його осно-воположником, був Леопарда да Вінчі (1452—1519)— живописець, скульп-тор, архітектор, музикант, теоретик мистецтва, інженер і вчений.

Леонардо да Вінчі у своїх художніх творах продовжував наукові пошу-ки своїх попередників, а також узагальнив їхній досвід. Він завершив ви-вчення анатомічної будови людського тіла, законів лінійної перспективи, застосовував у живописі закони оптики, математики та інших точних наук. Але передусім Леонардо дбав про розкриття складного духовного світу людини, про ясність і доступність своєї художньої мови. У центрі творчих шукань геніального митця стало поглиблення проблеми психоло-гічної характеристики героїв, а художнім ідеалом — образ людини високого й тонкого інтелекту. Про це яскраво свідчать дві картини Леонардо, що знаходяться в нашій країні (у Ленінградському Ермітажі). Одна з них — «Мадонна з квіткою», або «Мадонна Бенуа» належить до раннього періоду творчості художника. Образ Мадонни з немовлям був для італійських художників символом материнства, але ніхто не зображав цієї сцени так просто і задушевно, як Леонардо. Навіть символічна квітка хрестоцвіту на тонкій стеблинці, яку показує малюкові мадонна, сприймається як ціл-ком природний мотив. Юна мати грається з дитиною, що простягає рученя-та до квітки, і щаслива посмішка освітлює її обличчя. Ніколи ще глибокий внутрішній зв'язок матері та дитини не був переданий з такою переконли-вістю й поетичністю. Цей зв'язок розкривається не тільки в жестах, рухах, виразах облич, а й у надзвичайній цілісності, гармонійній урівноваженості всієї композиції.

Друга картина — «Мадонна Літта», написана художником пізніше, ще більш цілісна за композицією і досконала за рисунком. Нового тлумачення набув і образ мадонни. Це вже не безтурботна напівдитина, як у згаданому вище творі, а дозріла фізично і духовно жінка. Вперше мадонна була зо-бражена не тільки як жінка, здатна на сильне почуття, а і як людина тон-кого інтелекту, сповнена глибокої думки. Ясно-синій колір плаща мадонни, інтенсивна блакить неба, що відкривається у просвітах вікон, надає картині особливо піднесеного звучання.

«Мадонна Літта» була написана Леонардо в Мілані. Тут же він створив всесвітньовідомий розпис «Таємна вечеря». Цей розпис ледь не загинув під час другої світової війни (авіаційна бомба потрапила в трапезну монасти-ря Санта-Марія делла Граціє, на стіні якої виконано цей твір). Релігійним сюжетом художник скористався для того, щоб порушити проблему етичного змісту. З міфічної розповіді про останню зустріч Христа зі своїми учнями-апостолами він обрав гостру психологічну ситуацію: учитель повідомляє учням, що серед них є зрадник, але не називає його. Здивуванню і гніву чесних людей Леонардо протиставляє страх зрадника, що, різко повернув-ши голову, ніби очікує, чи не назве вчитель його ім'я. Леонардо переконли-во показує, як по-різному, залежно від свого характеру, реагують люди на подію, навіть тоді, коли всі вони оцінюють її однаково. «Жест — це рух душі»,— зазначав геніальний живописець, і ця композиція переконує, що гостра увага до рухів і жестів дає змогу художникові розкрити переживан-ня людей.

Особливо глибоким проникненням у внутрішній світ людини позначе-ний відомий портрет Монни Лізи, або Джоконди. У названому творі Лео-нардо зображує людину просто і природно. Тільки загадкова, ледь помітна усмішка говорить про те, що жінка поринула у світ мрій та спогадів. М яке світлотіньове ліплення форм створює враження мінливості у виразі облич-чя. Далекий зеленувато-блакитний пейзаж з фантастичними долинами, річ-ками і скелями весь оповитий легким прозорим серпанком.

Першим з художників Відродження Леонардо подолав статичність внутрішньої характеристики людини, вловивши тонкий рух п почуттю. Тому портрет Монни Лізи був сприйнятий сучасниками як дивовижний і новаторський. Цей твір і досі належить до геніальніших шедеврів світово-го мистецтва.

Творчість Леонардо да Вінчі була новим кроком у художньому пізнанні людини та навколишнього світу. Вона озброювала митців новими засобами художньої виразності, орієнтувала їх на цілеспрямоване, глибоко змістов-не мистецтво, пройняте ідеями гуманізму. Саме в цьому полягає величезне значення творчості Леонардо.

Спираючись на досягнення Леонардо, домігся цільності й широти ху-дожнього образу Рафаель Санті (1483—1520), незважаючи на те, що його ідеали в житті і в мистецтві істотно відрізнялися від ідеалів геніального флорентійця. Рафаель ніколи не був дослідником, але завжди виявляв надзвичайну увагу до передових надбань ренесансної культури. Рафаель успадкував від батька, художника і поета, надзвичайно високе уявлення про покликання митця. Гуманізм Рафаель сприйняв, головним чином, че-рез його літературну течію, тому у центрі його творчої уваги став ідеаль-ний образ людини, благородство якої визначається її морально-етичною повноцінністю. Рафаель шукав цей ідеал і тоді, коли, сповнений ще юна-цьких мрій, учився в Перуджі, захоплюючись ліричними образами свого вчителя — Перуджіно, і тоді, коли жив у Флоренції, де прилучився до найвищих досягнень тогочасного італійського мистецтва. Він продовжував працювати над втіленням цього ідеалу і у період свого творчого розквіту в Римі, де пройшло останнє десятиріччя його короткого життя.

Серед бурхливих подій свого часу Рафаель зберіг світлу віру в благо-родство людини, юнацьку чистоту почуттів, що так поетично розкрилося в його творах. Такою, наприклад, є невеличка картина Рафаеля «Мадонна Конестабіле», що зберігається в Державному Ермітажі в Ленінграді. По-стать ще зовсім молодої матері, яка своєю скромністю нагадує мадонн Перуджіно, і весняний пейзаж за її спиною сповнені тонкого ліризму, ви-кликають тепле почуття зворушливої ніжності.

До теми мадонни Рафаель звертався протягом усього життя. З часом, під впливом передових досягнень флорентійських майстрів ця тема набирав в творчості Рафаеля все більшої широти, а сам образ мадон-ни