Ще багатогранніше і ширше втілює Рафаель ідеал прекрасної людини у творах римського періоду, особливо в картині «Сікстинська мадонна», яка е одним з найславетніших шедеврів світового мистецтва. Образ мадонни вражає граничною простотою, але водночас він сповнений величі й благо-родства. Серйозний погляд широко розплющених очей мадонни спрямова-ний уперед, у той людський світ, в який з тривогою й почуттям морального обов'язку несе вона своє дитя. Вільно й легко ступає жінка серед хмар. З повагою опускаються перед нею на коліна свята Варвара і папа римський Сікст II, від імені якого дістала свою назву картина. Багатозначність і вод-ночас благородна стриманість жестів і рухів, гармонія композиції, музична співучість рисунка і чистота кольорів — усе в цій картині підсилює зву-чання образу.

Багато працював Рафаель і в портретному жанрі. Сам він був людиною високоморальною, м'якою і доброзичливою, тому і в інших людях хотів бачити насамперед риси, які відповідали б його уявленню про високу люд-ську гідність. Незважаючи на відмінність характерів зображених ним лю-дей, всі його портрети мають багато спільного. Талант Рафаеля як портре-тиста особливо широко розкрився в Римі, де він виконав цілу галерею портретів видатних людей свого часу — гуманістів, письменників, худож-ників, у спілкуванні з якими визрівали його величні задуми. Писав Рафа-ель і пап, чиї замовлення він виконував у Римі. Портрети грізного, войов-ничого, деспотичного Юлія II і безвільного, схильного до світських утіх Лева X належать до найкращих портретів доби Відродження.

У Римі, що став на початку XVI ст. загальноіталійським центром, Ра-фаель виявив себе видатним майстром монументального живопису. У цей час проводилися значні будівельні роботи у папській резиденції — Ватікані, прикрашалися розписами палаци, капели тощо. До цього залучались найвидатніші художники й архітектори. Так, розписування фресками па-радних покоїв (станц) Юлія II у Ватіканському палаці було доручено Рафаелю. Цим розписам судилося стати шедевром світового значення.

Особливо цікавий розпис так званої станци підпису. Програма розпису була запропонована художнику замовниками і мала показати широту культурних інтересів римських пап. Проте Рафаель так насичив свої розписи гуманістичним змістом, що вони зазвучали як піднесений гімн загальнолюдській культурі. Розписи, порівняно невеликі за розмірами, справляють величне враження, так вдало обрано в них співвідношення фігур і простору. Єдиний повільний ритм проймає архітектуру й розпис станци. Рафаель (сам визначний архітектор), тонко відчув і майстерно використав можливості органічного поєднання архітектури й живопису.

Серед фресок станци підпису найбільше вражає фреска «Афінська школа». На ній зображено справжній храм науки, де під могутніми арками високого склепіння, на широких сходах зібралися видатні представники філософської і наукової думки Стародавньої Греції. У центрі композиції— Платон і Арістотель, про вчення яких жваво сперечалися сучасники Рафа-еля, навколо філософів — інші уславлені античні вчені й мислителі. У по-зах і жестах художник розкриває не тільки емоційний стан своїх героїв, а й основний зміст їхнього вчення. Античність сприймається відповідно до концепцій гуманістів доби Відродження як основа всього людського пізнан-ня, як ідеальний світ, в якому панує розум.

Таким чином, і в монументальних розписах Рафаель уславлював високі морально-етичні якості людини, збагачуючи новими рисами гуманістичні ідеали, висунуті добою Відродження.

Не менш прекрасний, величний і піднесений образ людини створив ве-ликий італійський майстер — Мікеланджело Буонаротті (1475—15Ь4)— скульптор, живописець, архітектор і поет. Мікеланджело теж уславлював фізичну й духовну красу людини, але її велич він вбачав насамперед у мужності, духовній силі та життєвій активності, у її здатності до боротьби.

Натхненна віра в невичерпні можливості людського духу, пристрасне захоплення красою людини оволоділи душею молодого митця під впливом флорентійських гуманістів ще в ті роки, коли він навчався майстерності скульптури в школі, організованій Лоренцо Медичі. Жадібно вбирав моло-дий Мікеланджело великі традиції флорентійської пластики. Вивчаючи скульптуру в багатій колекції родини Медичі, молодий художник проймав-ся палкою любов'ю до античного мистецтва. Зустрічі з найосвіченішими поетами і вченими-гуманістами розширювали його культурний горизонт, формували світогляд. Не меншу роль у його становленні відіграли демокра-тичні й патріотичні настрої, якими жив у той час народ Флоренції. Саме його волелюбні традиції зумовили політичні погляди республіканця, які художник проніс через усе своє життя.

Уперше художній і суспільний ідеал Мікеланджело пролунав на повну силу в його великій мармуровій статуї Давида. Він працював над нею в умовах великого громадського піднесення, яке охопило Флоренцію, де щойно було повалено владу Медичі і поновлено республіканський лад. Майстер вклав в образ юнака те радісне піднесення, яке викликало в сер-цях флорентійців звільнення рідного міста, ту тривогу і настороженість, що спричинялися підступами Медичі та загрозою іноземної навали. Готовність дати відсіч, прагнення до перемоги втілені художником у виразі прекрас-ного одухотвореного обличчя юнака, в усій пластиці форм його гігантської постаті. М'язи Давида ніби тремтять від ледве стримуваного духовного напруження. У цій скульптурі Мікеланджело майстерно втілив уявлення простих флорентійців про доблесть і волелюбність. Благородний ідеал людини-борця відтоді міцно увійшов у його творчість.

Незабаром Мікеланджело мав нагоду втілити свій ідеал і в живописі. Лапа Юлій II викликав його до Риму для виконання розпису