Але найбільше художній ідеал Джорджоне виявився в його останніх картинах — «Спляча Венера» та «Сільський концерт». «Спляча Венера» — один з найпоетичніших творів італійського мистецтва. Все в ньому прекрас-не і гармонійне. Безтурботний спокій чарівної молодої жінки, що спить серед зелених луків, наче охопив усю навколишню природу. Вечірнє сонце зігріває теплими відблисками її ніжне тіло. Гарним, чистим лініям її стрункої постаті вторують повільні ритми пологих пагорбів краєвиду. Здається, що природа і зображена художником жінка живуть єдиним життям.

У «Сільському концерті» художник, продовжуючи тему гармонійної єдності природи і людини, зобразив чабана та двох німф, які умовляють городянина залишити всі тривоги і турботи багатолюдного міста і віднайти своє щастя на лоні природи.

Багато спільного з Джорджоне було і у світосприйманні Тіціана Вечеллі (1477—1576) — визнаного глави венеціанської школи, одного з провід-них майстрів європейського мистецтва. Три роки працював Тіціан у майстерні Джорджоне. Після раптової смерті останнього сам закінчив його твори, не порушивши їхньої художньої цілісності. Як і Джорджоне, Тіціан у цей час часто звертався до літературних та міфологічних тем.

Зв'язок молодого Тіціана з творчістю Джорджоне яскраво простежуєть-ся в картині «Любов земна й небесна», написаній через чотири роки після смерті останнього. У ній художник зобразив прекрасну Венеру, яка умов-ляє дочку колхідського царя Медею полюбити героя Язона. Маленький амур у цей час радісно бовтає ручкою у воді. Усе це відбувається на фоні соковитого, напоєного сонцем краєвиду. Додержуючи творчих принципів Джорджоне, який широко відкрив для мистецтва світ інтимних почуттів, Тіціан відтіняє самозаглибленість Медеї, вона ніби прислухається до по-чуття, що народжується і в її душі. Художник прославляє жіночу красу, розквітаючу серед прекрасної природи, але він гостріше, ніж Джорджоне, відчуває подих реального життя. Усе, навіть колір, у його творах більш повнокровне й матеріальне.

Глибоким проникненням у внутрішній світ людини відзначається кар-тина Тіціана «Динарій кесаря». У ній, на основі творчої переробки досяг-нень Леонардо да Вінчі, Тіціан досягає рідкісної виразності жестів і міміки зображених людей. Користуючись контрастним протиставленням характе-рів у конкретній психологічній ситуації, художник дає по суті оцінку людському благородству та підступній низькості.

Своєї творчої зрілості Тіціан досяг наприкінці 20-х років XVI ст. Два перші десятиріччя XVI ст. були для Венеції періодом воєн за незалежність, які не тільки викликали патріотичне піднесення, а й прилучили до актив-ного громадського життя широкі кола венеціанців. Тіціан — людина широких інтересів, добре відчув свіжий подих тих років. Образ людини набуває тепер в його творах не тільки більшої життєвої повнокровності і мужньої сили, а й героїчної піднесеності. Уперше ці особливості кар-тин Тіціана на повну силу виявилися у «Вознесінні богоматері» — у вів-тарному образі в церкві Санта Марія деї Фрарі у Венеції. Релігійну тему художник осмислив по-новому. Урочисто, ніби підкоряючись могутньому внутрішньому пориванню, піднімається в небо богоматір. Радісна зграйка ангелят в'ється біля її ніг. Сама ж вона, всупереч церковній легенді, зо-бражена молодою ще жінкою в повному розквіті своїх сил. Духовне підне-сення характеризує і розміщених унизу апостолів — сильних і засмаглих, наче італійські моряки. Єдиний стриманий рух, який проймає композицію, насичені червоні й сині барви, об'єднані золотавим сяйвом, вільна широка живописна манера виконання — усе випромінює енергію й життєрадіс-ність. Твір сприймався як втілення світлої віри людей Відродження у все-переможність життя. Тому і не дивно, що монахи-замовники лишилися невдоволеними картиною.

Створюючи «Вознесіння богоматері», Тіціан був уже визнаним майст-ром, що займав посаду художника Венеціанської Республіки, мав свою власну велику майстерню, виконував численні замовлення, зокрема, мону-ментальні вівтарні образи, картини для інтер'єрів палаців, портрети су-часників, пейзажі.

У роки творчої зрілості до Тіціана приходить популярність як одного з найвидатніших у Європі художників-портретистів. До нього звертаються із замовленнями патриції, герцоги, королі, папи. Та що б не писав Тіціан, він завжди оцінював людину як гуманіст, відтіняючи саме ті риси, в яких виявлялася її людська значущість.

Тіціан був великим портретистом. В своїх чоловічих портретах він ви-йшов за межі традиційного ренесансного розуміння завдань цього жанру живопису, 60 він все підпорядковував розкриттю характеру зображеної людини: композицію, пози, рухи, жести, освітлення і навіть колір. Так, особлива насиченість форм і теплі коричневі тони в поєднанні з багатими переливами рожевого кольору викликають відчуття жадібності до земних благ у портреті уславленого памфлетиста П'єтро Аретіно, разом з яким та 8 архітектором Якопо Сансовіно великий майстер довго очолював художнє життя Венеції. Зовсім інший за характером портрет всесильного у ті часи імператора Карла V. У жаркий літній день він ніби скутий внутрішнім холодом. Різкий контраст чорного і червоного в зіставленні з блідим облич-чям передає почуття занепокоєння і внутрішньої напруги зображеного, які віщують наближення тяжкого психічного захворювання.

У портреті папи Павла III з Алессандро і Оттавіо Фарнезе через ха-рактеристику зображених осіб та їх взаємодію Тіціан передає атмосферу плазування, недовіри й брехні,