МИСТЕЦТВО ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVII СТ.

Новою, важливою сторінкою історії світової художньої культури стало мистецтво Західної Європи XVII ст. Воно розвивалося в умовах широких соціальних рухів і тривалих воєн, які продовжувала потрясати країни Єв-ропи. Ще більше загострилися в цей час глибокі суперечності у суспільно-му житті. Майже скрізь при владі залишалася феодальна аристократія, але неухильно розвивалися буржуазні відносини. До політичної боротьби втя-гувалися все ширші верстви населення. У тих країнах, де ця боротьба за-вершилася перемогою буржуазного ладу, перед очима сучасників поступо-во розкривалися нові, ще більш жорстокі суперечності суспільного життя.

Мистецтво в цей період було чи не найяскравішим виявом духовного життя європейських народів. Воно увібрало у себе напружений ритм того-часного життя, відбило глибоко драматичне пристрасно-емоційне світо-сприймання людей XVII ст. Художники XVII ст. почали усвідомлювати шиття як процес, в якому все і сама людина перебуває в постійному русі. Вони навчилися майстерно розкривати динаміку внутрішнього життя лю-дини. Особливо це виявилося в жанрі індивідуального психологічного порт-рета. Водночас образ людини у портреті нерідко набував загостреної соці-альної характеристики. Тогочасне життя в усіх своїх проявах все більш проникало в мистецтво. В мистецтво XVIІ ст. увійшло й нове відчуття гран-діозності, неосяжності Всесвіту, зумовлене великими географічними від-криттями кіпця доби Відродження та бурхливим розвитком наук.

У мистецтві намітилися три основних стильових напрями. Перший з них — це піднесено театралізоване (барокко, яке пишно розквітло у феодально католицьких країнах. Другий "напрям — стримано раціональний, всеупорядковуючий класицизм, якай найяскравіший вияв дістав у абсолю-тистській Франції. Тут він живився ідеями національної єдності під егідою королівської влади, що боролася з феодальною анархією. Крім того, у XVII ст. існував надзвичайно багатогранний позастильовий напрям, в яко-му найбільше й найрізноманітніше виявилися демократичні й реалістичні тенденції тогочасної художньої культури. Звичайно, розвиваючись, усі ці напрями часто перетинались один з одним. Провідна ж роль того або іншого напряму в мистецтві окремих європейських країн залежала від конкрет-них історичних умов.

XVII ст. — період становлення і розвитку національних художніх шкіл. Особливо інтенсивно цей процес відбувався в Італії, Іспанії, Фландрії, Гол-ландії та Франції. Національні мистецькі школи цих країн набули загаль-ноєвропейського значення.

* * *

Уже в другій половині XVI ст. суперечності суспільного життя набули в Італії надзвичайної гостроти. У країні, яка за доби Відродження мала величезні здобутки в економічному і культурному розвитку, перемогли сили феодально-католицької реакції. Боротьба була запеклою і напруже-ною. Папський двір прагнув за будь-що підняти престиж церкви. Аристо-кратичні родини доводили своє право на панівну роль у країні. Вони ото-чували себе ореолом багатства: одягом, поведінкою, усім характером і пишністю побуту аристократи намагалися підкреслити свою відмінність від простолюдинів, свою особливу вишукану культуру. Розвиток виробни-чих сил країни гальмувався. Дедалі злиденнішим ставало життя селянства й дрібних ремісників. Будь-яке вільнодумство, сміливі наукові пошуки жорстоко переслідувалися. Палали вогнища інквізиції. Але на посилення гніту вільнолюбний італійський народ відповідав заворушеннями ремісни-ків і селянськими бунтами. У науці розширювалися знання про реальний світ і його закони. Гуманістична віра в світле майбутнє оживала в перших соціальних утопіях.

Боротьба за прогресивні ідеали була частково прихованою, але завж-ди напруженою. Велику роль в ідейній боротьбі відігравало мистецтво. Звертаючись не стільки до розуму, скільки до почуттів сучасників, воно часто набувало полемічне загострених форм.

Прогресивні тенденції мистецького розвитку найяскравіше виявилися в Римі — місті, яке ще за доби Високого Відродження стало загальноіталійським культурним центром. Тут у 90-ті роки XVI — на початку XVII ст. розквітла новаторська, глибоко демократична творчість Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1573—1610). Людина нелегкої вдачі й полум'яного темпераменту, він прожив недовге, але повне драматичних колізій життя. Гострота і емоційність сприймання поєднувалися в Караваджо з незалеж-ністю оцінок і поглядів. Уже в ранній період своєї творчості Караваджо почав розробляти новий для того часу побутовий жанр, прагнучи показати людину в її звичайному, повсякденному житті. На його ранніх картинах часто зображено одну чи кілька людських постатей крупним планом. Але це не портрети, а здебільшого типові образи звичайних юнаків, взятих з навколишнього життя: хлопчик несе кошик з фруктами, циганка воро-жить юнакові, молодик грає в карти з двома шахраями; гарний парубок грає на лютні тощо. Герої Караваджо в цей час здебільшого молоді і при-вабливі, одягнені у святкове, а іноді, можливо, і в театральне вбрання. Тим самим художник ніби хоче довести естетичну цінність образу простолю-дина.

Особливу увагу художник приділяє емоційному стану людини. В ранніх творах це нескладні почуття, наприклад жах і огида (картина «Хлопчик, якого вкусила ящірка»). У пізніших картинах почуття зображених людей ускладнюються, персонажі об'єднуються, наприклад, музичним настроєм («Концерт»). Навіть нечисленні в ранній творчості Караваджо релігійні та міфологічні образи набувають особливої конкретності. Окремі предмети які художник вводить до своїх композицій, живуть одним життям з людиною. По-новому оцінивши їх естетичне значення, Караваджо пише один з перших в європейському живописі натюрморт («Кошик фруктів»).

Самобутній, талант Караваджо наприкінці 90-х років досяг повної зрі-лості. Роки