Живописною культурою й гуманістичним сприйманням образу людини багато в чому зобов'язаний Рубенсу і провідний майстер фламандського портрета — Антоніс ван Дейк (1599—1642). Його обдарування виявилося ще під час робота в майстерні Рубенса. Тут ван Дейк оволодів тонкою жи-вописною технікою, тут в гуманістичній атмосфері остаточно оформився його критерій в оцінці людини, склалося чутливе сприймання її внутріш-нього благородства, тут навчився він помічати тонкі нюанси людських почуттів, розуміти їхню внутрішню динаміку.

Життєвим і художнім ідеалом ван Дейка була людина складного і бага-того інтелектуального життя. Тому в усі періоди своєї творчості він так охоче писав портрети людей мистецтва і науки. Уже зрілим майстром він створив «іконографію» — велику серію портретів, гравірованих за Його картинами й рисунками, які увічнюють образи його видатних сучасників. Ці портрети вражають тонкістю і багатогранністю психологічної характе-ристики людей, благородною стриманістю в композиційному й кольоровому вирішенні.

Як живе втілення ідеалу витонченої краси й тонкої одухотвореності були, мабуть, задумані три варіанти відомого «Автопортрета», написані художником у період своєї творчої зрілості, хоча зобразив він себе гопаком. У XVII ст. завдяки ван Дейку остаточно сформувався тип аристокра-тичного портрета в стилі барокко. Це були звичайно великі портрети. Зображена на весь зріст особа дивилася на глядача ніби зверху. Гордовита поза, стримано благородні жести, розкішний одяг свідчили про її високо соціальне становище. У парадних портретах ван Дейка ця схема наповню-валася живим почуттям. Коли художник у 1621 р. приїхав до Італії, його вразив побут римських І генуезьких аристократів, їхню гордовитість він сприйняв як вияв високої людської гідності, а продиктоване етикетом зовнішнє благородство поведінки — як вияв високого аристократизму духу, що завжди знаходило відгук у його серці. Гуманістичне сприймання образу надавало кращим портретам митця одухотвореності й поетичності. Ця поетичність ще більше посилюється тонкими нюансами кольору і гри світ-ла на шовковому й оксамитовому одязі, величчю просторих інтер'єрів, сві-жістю декоративних парків, на фоні яких м'яко вимальовуються постаті зображених на портретах людей. Саме урочисті портрети італійського пе-ріоду творчості ван Дейка і привернули до нього увагу сучасників. Значний вплив на розвиток європейського портрета періоду барокко справили твори останнього десятиріччя життя художника, коли він перебував при дворі Карна І в Англії. Тут ван Дейк опинився в середовищі родовитої англій-ської знаті, був сам посвячений у лицарське звання, одружився з дівчиною Із старовинного аристократичного роду. Як придворний художник він пи-сав переважно портрета короля, королеви, їхніх дітей і представників вищого світу. Під впливом цього аристократичного оточення в урочистих портретах художника з'явився невластивий йому раніше відтінок дещо холоднуватої, відчуженої елегантності.

Одним з найулюбленіших живописців у Фландрії був Якоб Йордане (1593—1678). Тісно пов'язаний з демократичними ремісничими колами антверпенських городян, він часто зображав людей, які його оточували в житті, на своїх полотнах. Він був чуйний до їх гучної веселості і поділяв їхню любов до всього здорового, повнокровного. Йордане не був учнем Рубенса, але твори Рубенса допомогли йому відчути могутнє суспільне під-несення, яке охопило народ Фландрії.

Писав Йордане на алегоричні, релігійні та міфологічні теми, але найпопулярнішими серед сучасників були його твори на три теми, до яких він повертався протягом усього життя. Одна з них — фламандський переказ античної казки про сатира. Сатир завітав до селянина і був здивований тим, що людина однією і тією самою дією може досягати різних результа-тів: вона дмухає на холодні руки, щоб їх зігріти, а на гарячу їжу — щоб її остудити. У своїх картинах на цю тему Йордане вводить глядача в коло селянської родини і з відтінком доброзичливого гумору підкреслює, що коз-лоногий гість відчуває себе серед селян вільно й природно. Казковий мотив набуває тут рідкісної життєвої конкретності, втіленої у звичайну побутову сцену.

Любив Йордане зображати і родинні концерти, в яких беруть участь і старі, й молоді. Йордане підкреслює непорушність національних побуто-вих традицій, які передаються з покоління в покоління.

Веселим настроєм пройняті картини художника на тему «Бобовий ко-роль», або «Король п'є». У них оживають гучні бенкети, які так любили влаштовувати у Фландрії з будь-якого приводу. Численні члени родини і гості, зібравшись за столом, пили, їли, сміялися, співали. Так вони відзна-чали (і досі відзначають у Бельгії) свято трьох королів (волхвів), які ніби прибули із східних країн вітати новонародженого Христа. У великий пиріг запікали біб, і того, кому діставався шматок пирога з бобом, проголошували на святі королем. На короля надягали паперову корону, і всі мусили вико-нувати його бажання.

У таких картинах Йордане передав кипучу енергію фламандських городян, що виявлялася під час подібних свят. Ці свята були однією з форм прояву національної самобутності країни і тому непокоїли іспанську адмі-ністрацію. Проста побутова сцена у великих за розміром полотнах Я. Йорданса набувала монументальності, не властивої звичайно побутовому жан-ру. Соковито написані, сповнені внутрішньої динаміки твори Йорданса періоду його творчого розквіту характеризуються також пафосом життє-ствердження, що став однією з визначальних ознак фламандського мисте-цтва XVII ст.

Поряд з майстрами, творчість яких відзначена монументальним розу-мінням форм, у Фландрії працювало багато живописців, що малювали невеликі станкові твори переважно побутового жанру. Найзначнішими з них були Адріан Браувер (1606—1638) і Давид Тенірс II (1610—1690). Надзвичайно красиві за кольоровим вирішенням картини Браувера, при-свячені здебільшого селянському життю, яке художник сприймає