Яскраво й сильно передає Сурбаран індивідуальні риси людей у кар-тинах релігійного змісту і в портретах. Художник пристрасно любить матеріальний світ. Звичайні речі набувають у його творах самостійного значення. Це характерно для його чудових натюрмортів (один з них збері-гається в Київському музеї західного і східного мистецтва). Враження матеріальності посилюють щільно покладені, насичені кольори. Біограф Сурбарана — Паламініо — писав, що в його картинах білий колір «свіжий, як сніг, м'який, як вовна, і важкий, як крем».

Іспанська школа живопису в період свого найбільшого розквіту в XVI] ст. дала світовому мистецтву і таку яскраву й неповторну творчу індиві-дуальність, як Дієго Веласкес (1599—1660). За походженням Веласкес був ідальго, тобто вихідцем з дрібного дворянства, дуже широкого в Іспанії суспільного прошарка, представники якого гостро відчували протиріччя, що роздирали країну в ті часи. Веласкес сформувався як людина і як ху-дожник у Севільї. Ще підлітком потрапив він до майстерні Ерери Старшо-го. З цієї майстерні виніс Веласкес інтерес до народних образів, який виявився вже у перших його творах. Другий учитель Веласкеса, майбутній його тесть — високоосвічений художник і теоретик мистецтва Франсіско Пачеко — вважав, що іспанське мистецтво мав йти шляхом наслідування італійським зразкам, але змінити уподобання свого учня він не зміг. Дім Пачеко був визначним культурним осередком Севільї. Тут збиралися ху-дожники, вчені, письменники. Навіть Сервантес і Лопе де Вега відвідували його. У такому оточенні формувався гуманістичний світогляд Веласкеса. Тут він пройнявся глибоким інтересом до внутрішнього життя людини, на-був широти й незалежності в оцінках людей і життєвих явищ.

У молоді роки Веласкеса владно вабило народне життя, а тому найбільш охоче писав він побутові сцени, які кожний міг спостерігати на севільських вулицях. На першому плані художник розміщував великі постаті, що по-силювало відчуття їх життєвої конкретності. Велику роль у таких творах відігравали по-іспанському матеріально написані речі, звичні для побуту зображених людей. Веласкесу вдалося поєднати в творах елементи досить нових у тогочасному іспанському живописі жанрів — побутової картини і натюрморта, в яких найбільш безпосередньо виявилися реалістичні пошу-ки іспанських майстрів демократичного спрямування. Картини цих жанрів сучасники називали «бодегонес», що в перекладі означає шинки, продукто-ві крамнички.

У бодегонах Веласкеса і насамперед в одному з кращих серед них — «Продавець води», народні образи зазвучали по-новому, їх гордовитість і зібраність втілюють не тільки загострене почуття гідності, властиве іспан-цям, а й високий гуманістичний ідеал.

Як гуманіст підходить Веласкес до оцінки людини і в портретних тво-рах, які він почав писати ще у севільський період. Портрети зайняли про-відне місце в творчості Веласкеса, коли він переїхав до Мадріда, де став придворним художником короля Філіпа IV.

Тепер в обов'язки Веласкеса входило писати портрети короля, члени його родини, найвищих сановників іспанського королівства. .Звичайно, ще в цих офіційних портретах художник поєднував портретну подібність і го-строту психологічної характеристики з традиційною для аристократичного портрета парадністю. Такими були і відомий портрет Філіпа IV з депешею, і кінні портрети короля, і серія портретів короля і його синів у мисливських костюмах та багато інших. Завдяки художній силі й правді свого мисте-цтва Веласкес зумів і в столиці Іспанії утвердити реалістичні принципи севільського мистецтва як основу всієї національної школи іспанського живопису періоду його розквіту.

З кожним роком твори Веласкеса ставали глибшими за розкриттям внутрішнього світу людини, зростала його майстерність. Уже після першої подорожі до Італії його картини наповнилися світлом і повітрям. Основні художні проблеми, які стояли перед європейським реалістичним живопи-сом XVII ст., дістали в них самостійну розробку. Коли вдруге, вже зрілою людиною Веласкес приїхав до Італії, іспанський посол у Римі з гордістю написав королю Філіпу IV: «Наш Веласкес приїхав не вчитися, а навчити інших».

Під час другої подорожі до Італії Веласкес написав один із своїх найвідоміших творів — портрет папи Іннокентія X, про який сам папа сказав: «Занадто правдиво». «Усе захоплює в цьому портреті — і орлина гострота зору художника, і незвичайна глибина характеристики, і всемогутність живописця, який справляє тут свій вічний тріумф» — писав про цей твір відомий російський художник М. Нестеров.

Про художню красу і багатогранність психологічної характеристики в творах Веласкеса свідчить і портрет інфанти Маргарити (Київський дер-жавний музей західного і східного мистецтва). Хвороблива дівчинка, по-збавлена дитинства всім ладом придворного життя, у пишному важкому вбранні нагадує ніжну квітку, викликаючи змішане почуття подиву, зво-рушення і легкого смутку.

Гуманістична оцінка людини найбільше виявляється в портретах коро-лівських блазнів. При іспанському дворі цих фізично неповноцінних людей розглядали як забаву, і придворні живописці писали з них портрети, ре-тельно відтворюючи їх зовнішній вигляд. Веласкес же побачив у блазнях глибоко нещасних людей. Блазні, зображені художником, викликають спів-чуття, зворушують своєю безпомічністю, а іноді й вражають тонкою інте-лектуальністю, прихованим протестом чи обуренням.

Портретні образи Веласкес вводить і в свої тематичні картини, кожна з яких була новим словом в європейському мистецтві. Таким, наприклад, е полотно художника «Здача Бреди», присвячене взяттю іспанцями сильної голландської фортеці Бреда. Це перша в європейському мистецтві реаліс-тична картина історичного жанру. В картині «Меніни» (придворні дами), в якій ми бачимо вже відому нам інфанту Маргариту, придворних дам,