Особливе місце серед архітектурних ансамблів Нового царства посідає храм цариці Хатшепсут, жінки-фараона (кінець XVI ст. до н. е.). Талано-витий будівничий цього храму, архітектор Сенмут розмістив на трьох те-расах один на одному три прямокутники з таким розрахунком, щоб гори-зонталі терас чергувалися з вертикалями колон. Храм чудово вписується в навколишній пейзаж. На тлі сіро-коричневих скель чітко вирізняються стрункі стовпи колон. Багатству зовнішнього оформлення храму відповідало також його внутрішнє оздоблення — золоті та срібні плити підлоги, численні двері, інкрустовані бронзою, скульптура, стінопис. Для храму було виконано понад двісті статуй, серед яких чимало відтворювало образ самої Хатшепсут. В історії Єгипетської держави особливу роль відіграв фараон Аменхотеп IV. Прагнучи підірвати авторитет жерців, що протиставили свою владу владі царя, Аменхотеп ліквідував поклоніння усім богам, почавши склада-ти хвалу лише новому божеству сонця — Атону. Фараон вважався улюбленим сином Атона. Він прийняв нове ім'я Ехнатон, тобто «милий Атонові». Ахетатоном, або «небосхилом Атона», було названо новозбудовану столицю. На цьому місці нині знаходиться селище Амарна, тому культуру цього, періоду називають амарнською. Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тен-денції. Фараона, його дружину Нефертіті та їх дітей стали зображувати часом дуже реалістично. Реформи Ехнатона зустріли опір з боку жерців. Зійшов у «вічне царст-во» фараон, і жерці знову підняли голову. Новий бог був заборонений, а камені кладки храму Атона використали для подальшого будівництва хра-мів у Фівах. У 1912 р. археологи відкопали майстерню Тутмоса, придворного скульп-тора Ехнатона. Всюди були сліди погрому, та серед уламків уціліли порт-рети Ехнатона і Нефертіті. Тутмос з геніальною майстерністю передав риси вродливого обличчя цариці: м'який овал, ледь помітну усмішку ніжних уст, лебедину стрункість шиї. Скульптурне зображення Нефертіті увійшло до скарбниці світової культури як один з кращих реалістичних пам'ятни-ків мистецтва Стародавнього Єгипту. Спільну мову із жерцями знайшов наступник Ехнатона, його юний зять Тутанхамон, який помер у ранньому віці.

Гробниця фараона Тутанхамона — єдина, що збереглася до наших днів непограбованою, дає повне уявлення про мистецтво тієї доби. Важко назва-ти всі шедеври, знайдені в 20-х рр. у гробниці: численні скульптури, рельє-фи, статуетки, предмети художнього ремесла, розписи, мініатюри. Прекрас-на, наприклад, золота посмертна маска вісімнадцятирічного фараона. Амарнське мистецтво значною мірою вплинуло на подальший розвиток культури Нового царства. Наступні фараони, особливо Рамсес II, продовжували боротьбу із жерцями й аристократичною верхівкою. Для зміцнення серед народу автори-тету царської влади знову розгортається храмове будівництво, насамперед увага скеровується на розширення храму Амона в Карнаку. Цей храм вра-жає грандіозними масштабами, пишним декором, великою кількістю статуй. Рамсес II особливо дбав про те, щоб створювалися скульптури на його честь. Так, перед Луксорським храмом було поставлено шість великих ста-туй фараона, а в храмі Рамсеса — грандіозна статуя царя. До кращих образів Рамсеса II належить статуя фараона, що знаходить-ся в турінському музеї. Реалістично зображені тіло фараона, одяг. Скульп-тор створив образ сильного, впевненого у собі воїна. Традиції мистецтва Амарни особливо позначилися на розписах храмів і гробниць, в яких художники прагнули відтворити побутові сцени («По-ливка саду», «Молитва під пальмою» та ін.). За Рамсесом II розгорнулося будівництво по всьому Єгипту. Часто хра-ми вирубували в скелях. Наприклад, такий храм було вирубано в скелях Абу-Сімбела (Нижня Нубія). Перед ним височіли чотири гігантські ста-туї царя. Безперервні війни, тяжке становище трудящого населення Єгипту при-звели до значного послаблення країни. Народні маси кілька разів підніма-ли повстання. Цей процес завершився тим, що з 11 ст. до н. е. Єгипет втратив цілісність і панівне становище серед держав Давнього світу. Велике будівництво припиняється, знижується художня цінність па-м'ятників. Останні спалахи високої мистецької культури спостерігаються при фараоні Шешонку І (10 ст. до н. е.), який намагався повернути Єгипту втрачену славу. При ньому ще добудовувався Карнак. Деяке відродження культури відбулося при так званій ефіопській династії (8—7 ст. до н. е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градо-начальника Фів Ментуемхета. У часи, коли він жив, Єгипет уже захопила Ассірія. Короткий розквіт єгипетської культури припадає на період правління саїської династії (7—6 ст. до я. е.). Характерним для всіх видів мистецтва став особливе тяжіння до художніх форм Стародавнього царства. Пиш-ність заупокійних гробниць саїського часу, багатство їх внутрішнього декору, реалістичне трактування скульптурних портретів, розквіт худож-ніх ремесел — усе це мало вплив на дальший розвиток єгипетського мистецтва, яке розвивалося, незважаючи на тяжкі наслідки персидського завоювання (525 р. до н. е.). У 334 р. до н. е. Єгипет був завойований македонцями. Проте він збе-рігав політичну самостійність при династії Птолемеїв. У цей період спосте-рігаємо повернення до старих традиційних форм будівництва, що засвід-чують храми в Едфу, Есні, Дендері, на острові Філе. Проте на їхній архітектурі позначилися віяння елліністичної культури. Мистецтво Давнього Єгипту мало надзвичайно велике значення для історії світової культури. Його вплив простежується в майбутньому, в культурах інших народів. А чудові пам'ятники єгипетського мистецтва і сьогодні хвилюють