Портретні образи Рембрандта передають усе більше відтінків живого почуття, усе тонше відтворюють рух людських думок і емоцій. Теплотою пройняті портрети Гендрікьє Стоффельс, за скромністю якої глядач бачить велику душевну щедрість. Вона прийшла в дім художника служницею, а згодом стала його вірною дружиною. Юнацькою жвавістю і витонченою загостреністю світосприймання позначені портрети Тітуса — сина Рембрандта. Глибоку інтелектуальність передано в образі поета Яна Сікса - друга художника. Цілу хвилю різноманітних думок і емоцій вловив Рембрандт на його обличчі за коротку мить, коли той надягав рукавичку. Тепер Рембрандт легко читає на обличчях людей не тільки їх переживання, а й сліди всього ними прожитого. Його портрети, особливо написав із старих людей, справжні портрети-біографії. У них він оспівує мудрість що далася важким життєвим досвідом. Виліплені вільним, широким мазкої обличчя й натруджені руки виступають з прозорої вібруючої темряви фонів, яка ніби поглинає скромно одягнені постаті. Фарби художника згущуються і темнішають. Живописна мова лаконічна й сувора. Великий майстер, зазираючи в найпотаємніші куточки душі, відкриває в ній невичерпне джерело людяності, яку не можуть знищити ніякі життєві труднощі. Ці людяність Рембрандт розкриває в образах простих людей з народу і в творах на біблійні та євангельські теми. Усе глибше порушує він важливі морально-етичні проблеми. Одверто демократичним і гуманістичним ста його розуміння сутності людини. Так, свою мадонну Рембрандт писав з простої нідерландської селянки. Його картину на тему «святої родини» називають «Родина тесляра». Марія (богоматір) зображена на ній дружиною простого ремісника. Атмосфера вбогого інтер'єра, у глибині якого працю Йосип, пройнята відчуттям тихої радості, чистої материнської любові й душевного спокою.

Як широкі картини народного життя сприймаються епізоди євангельських легенд у гравюрах Рембрандта («Аркуш в сто гульденів», «Проповідь Христа», «Христос перед народом», в яких художник підкреслю насамперед чуйність простих людей до добра і глухоту, навіть ворожість до нього багатіїв). І композицію, і колір, і освітлення в своїх творах Рембрандт усе більше підпорядковує виявленню духовних переживань героїв, розкриваючи через них глибокі, часом трагічні конфлікти реального життя. До кінця своїх днів зберіг великий художник-гуманіст світлу віру в духовні сили людини. В останньому своєму творі — картині «Блудний син» (Ленінградський Ермітаж) з неперевершеною майстерністю мовою живопису розповідав художник про мудрість і доброту, про красу духовного оновлення, на яке здатні сильна і щира у своїх почуттях людина, що пройшла через великі випробування. Принциповість Рембрандта, який не хотів зректися своїх життєвих і художніх ідеалів, зумовила повний його розрив з буржуазною верхівкою Голландії. Сумними були останні роки життя геніального майстра. За безцінь пішли з молотка його багатий будинок і всі колекції. Не було замовлень. Померли син і дружина. Але не згасла його безмежна любов до людей, яку з такою силою випромінюють твори художника.

МИСТЕЦТВО ФРАНЦІЇ XVII СТ.

Третій напрям західноєвропейського мистецтва XVII ст.—класицизм - найяскравіше виявився в мистецтві Франції, де завершувався процес централізації країни та формування нації. У першій половині XVII ст. королівська влада, спираючись на широкі суспільні верстви, вела останні бої з феодальною опозицією. До активного суспільного життя втягувалися всі класи. Абсолютизм виступав тут у ролі основоположника національної єдності. Франція піднялася на рівень найсильніших провідних держав тодішньої Європи. Подолання феодальної анархії, яке відкривало перспективи для широ-кого розвитку торгівлі й національної промисловості, усвідомлення об'єд-наною нацією своїх сил створювали грунт для зародження і поширення думок про можливість змінити життя на засадах розумного порядку. І хоча дійсність часто руйнувала ці ілюзії, віра у всемогутність розуму й спрямо-ваної ним волі визначила напрям розвитку всієї передової культури Фран-ції XVII ,0т. У національній літературі й мистецтві швидко утвердився раціоналізм. Проте розумну гармонію життя й прообрази героїчно-підне-сеного ідеалу людини, свідомої своїх обов'язків, здатної підпорядковувати розуму свої почуття, прогресивні французькі письменники й художники шукали не в навколишній дійсності, сповненій глибоких протиріч, а в ідеа-лізованій класичній спадщині античності, яку у Франції ретельно вивчали і високо цінували ще за доби Відродження. Для втілення цього ідеалу майстри французького класицизму виробили стриманий і простий лад чітких художніх форм, що створюють враження величної, але холоднуватої гар-монії. Найпослідовнішим майстром класицизму в живописі XVII ст. був Шко-ла Пуссен (1594—1665). Людина високої моралі й цілеспрямованої волі, він через усе своє життя проніс непохитну віру в силу людського розуму. Ще зовсім молодою людиною потрапив художник до Парижа, де займався живописом, вивчав італійське мистецтво доби Відродження, античну літе-ратуру, анатомію, математику. Пошуки свого слова в мистецтві живопису привели його на шлях розробки і утвердження принципів класицизму. Пов-ною мірою ці принципи оформилися в творчості Пуссена, коли у 1624 р. він приїхав до Італії. Тут художник збагатив свої знання про мистецтво антич-ності та Високого Відродження, ознайомився з творами болонських акаде-містів. При цьому він не стільки вивчав формальні прийоми улюблених ним великих майстрів, скільки прагнув пізнати закономірності, які лежали в ос-нові їхніх творів, намагаючись органічно поєднати в своїх полотнах глиби-ну і ясність думки зі стриманою емоційністю. З часом ритмізовані, чіткі й урівноважені композиції Пуссена набирають справжньої поетичності. Це виявляється насамперед в його картинах на міфологічні та літературні теми. Світлий настрій панує у відомій його картині