Натюрморт у Франції в 20-ті роки XVIII ст. не був популярним. Шар-ден першим насмілився підняти цей жанр до рангу великого мистецтва. Його склянки, фрукти, овочі, глечики, графини, пляшки живуть своїм життям, одухотворені великою любов'ю художника до світу простих буден-них предметів. За своїм характером натюрморти Шардена надзвичайно різні, в них звучить тема радості життя, проходить відчуття захоплення красою природи.

До відомих натюрмортів художника належать ранні твори: «Натюрморт зі скатом», «Буфет». Пізніше Шарден малює урочисті «Атрибути наук» і «Атрибути мистецтв», створює чимало поетичних композицій, овіяних справжньою теплотою, ліризмом, де зображує предмети домашнього по-буту.

Художник кілька разів малює алегоричний натюрморт «Атрибути ми-стецтв». На одному з полотен ми бачимо голову античної скульптури, па-пір, крейду. Усе витримано у суворій благородній тональності. На іншо-му — популярна на той час статуетка скульптора Ж. Пігаля «Меркурій, що зав'язує сандалю», палітра художника з пучечком пензлів, бронзовий глек, папки, сувої паперу." Предмети в цьому натюрморті красиво згруповані і природньо доповнюють один одного.

Велика роль Шардена у розвитку жанрової картини. Він правдиво зо-бражував життя мешканців Парижа, побут небагатих буржуа, ремісників, торговців. Яскравим зразком є його картина: «Праля». У кімнаті жінка пере, поряд — її маленький син, крізь розчинені двері видно як інша жінка розвішує білизну. Без прикрас художник розповідає про життя простих людей, їх працю, побут. Своїх героїв Шарден малює з великою симпатією. Композиції його картин врівноважені, наповнені простором. Луврська картина «Постачальниця продуктів» написана в спокійній манері. Пензель художника відтворює красу молодої жінки, обжиту давність меблів.

Шарден був також видатним портретистом. Він створив ряд чудових автопортретів, які вражають глибиною психологічних характеристик.

Твори художника були надзвичайно популярні. Своїми картинами Шарден утверджував нові ідеї. Вони хвилювали прогресивних людей Франції.

Цікавою була творчість Жан-Батіста Грьоза (1725—1805). Художник свідомо стає на шлях морально-дидактичного спрямування мистецтва. Кла-сичним прикладом цього є ермітажна картина «Паралітик, за яким догля-дають його діти, або Результати хорошого виховання».

Характерні для Грьоза напівалегоричні дівочі портрети, в яких відверто проступають запозичені в рококо манірна вишуканість, елегійність, ляль-кова красивість. Ці роботи відрізняє одноманітність композиційних рішень, стилізована гама ніжних пастельних барв, згладжена фактура мазка. До них належать картини «Дівчина з пташкою», «Розбитий глек», серія діво-чих голівок.

Із стилем рококо пов'язана також творча діяльність Фрагонара.

Жан-Оноре-Фрагонар (1732—1805) — блискучий майстер пензля, ство-рив чимало прекрасних картин. Свій творчий шлях художник розпочав полотнами «Виграний поцілунок» і «Бідна родина», в яких намічаються подальші шляхи його розвитку. Довгі роки навчання в академії заверши-лися дипломною роботою на історичну тему «Корез приносить себе в жерт-ву, щоб врятувати Калірою». Він вибрав для своєї картини легендарний епізод, коли верховний жрець Діоніса Корез заколюється в час урочистого жертвоприношення, рятуючи цим красуню Калірою, яку мали принести в жертву богам.

Картина написана з великим темпераментом, живописно, мала великий успіх. Художник одержав за неї звання академіка. Чекали, що він стане історичним живописцем, але Фрагонар пішов іншою дорогою.

Фрагонар натхненно розробляв галантні сюжети, фантастичні портрети, пейзажі, портрети. Він малює захоплено, пензель в його руках стає чарів-ним, мазки тануть у переливах напівтонів. Фантазія художника невичерп-на. З однаковим талантом він малює дитячі ліричні сценки, пасторалі, ро-мантичні пейзажі, будуари артисток («Купальниці», «Дівчина примушує танцювати собачку», «Гойдалка»).

У картині «Гойдалка» більшу частину композиції займає розкішний сад. Юна красуня в рожевій сукні високо злітає в повітря на гойдалці. Художник не раз повертався до цієї теми.

В 70-ті роки виникає багато картин на тему щасливого материнства, безтурботного дитинства. «Колиска», «Щаслива мати», «Повернення після роботи», «Урок читання» — вони дещо сентиментальні, розраховані на певні моральні висновки. Поїздка в Італію, яку Фрагонар здійснив у 1773 р., породила серію пейзажів і натурних замальовок. Чимало картин у Фрагонара про знаменитий парк Сен Клу, де відбувалися відомі ярмарки і де в часи свят перебував увесь Париж.

Протягом 80-тих років художник виконав серію алегоричних полотен, серед яких найбільш популярна картина «Фонтан кохання» (загинула під час другої світової війни). В цей період він малює ряд прекрасних портре-тів, зокрема портрет дружини у великому чорному капелюсі, жанрові кар-тини «Поцілунок», «Контракт».

Художник залишив велику графічну спадщину: малюнки пером, пенз-лем, аквареллю, гуашшю, сангіною.

Під безпосереднім впливом стилю рококо довгі роки працював один з найбільш уславлених скульпторів Етьєн-Моріс Фальконе (1716—1791). Він дебютував у 1745 р. композиційною групою «Мілон Кротонський».

Використавши античний міф, Фальконе показав трагічну мить, коли розлючений звір кинувся на безстрашного героя. Тіло людини — в драма-тичному зусиллі двобою, рука його защемлена пнем зрубаного дерева. Скульптор динамічно моделює об'єми, наповнює їх патетикою. Група вирізняється бурхливими емоціями. Надзвичайно виразно й яскраво пере-дано і гіркоту поразки, і клекіт безсилого гніву.

У наступні п'ять років Фальконе розробляв головним чином малі скульптурні форми, інтимні камерні сюжети. Найповніше обдарування майстра розкрилося в творах «Купальниця», «Погроза Амура», де позна-чився стиль рококо. Надзвичайна популярність цього твору породила шість авторських повторень і безкінечну кількість копій, які робили інші скульптор.

Маленький жартівливий Амур нагадує живу, енергійну дитину, яка обдумує нову витівку. І контур ніжної постаті, і динамічна лінія, спрямо-вана від жартівливого пальчика біля уст вздовж по тілу, до пальців правої ноги,— усе це втілює особливу грацію і м'якість. Фальконе зумів втілити красу хлопчика, психологічно правдиво обґрунтував його поведінку.

У 1757 р. Фальконе