Мистецтво XVIII ст.— яскрава сторінка розвитку західноєвропейської художньої культури. Високі досягнення архітектури, живопису, скульпту-ри цього періоду тісно пов'язані з творчими пошуками митців різних країн, які прагнули реалістично зображати дійсність і прокладали нові шляхи для дальшого прогресу образотворчого мистецтва.

МИСТЕЦТВО XIX СТ.

Розвиток мистецтва в більшості європейських країн у XIX ст. відбував-ся в умовах інтенсивного розвитку капіталістичного способу виробництва, коли вкрай загострилися класові протиріччя. На арену історії виходить робітничий клас. Його ідеї, філософія ще формуються, проте їх матеріаліс-тична сутність живить уже всі галузі суспільного буття. У ряді передових у промисловому відношенні країн зростає робітничий визвольний рух. За-кономірний результат цього руху — Паризька комуна, що мала виняткове значення для дальшого суспільного й культурного розвитку Європи. В. І. Ленін відзначав, що «... весь розвиток всього цивілізованого людства в усьому XIX столітті — все виходить від великої французької революції, все їй зобов'язане» '.

У XIX ст. відбувається чітке розмежування панівної реакційної й де-мократичної прогресивної культур. Характеризуючи розвиток літератури й мистецтва за капіталістичних умов, В. І. Ленін підкреслював: «Свобода буржуазного письменника, художника, актриси є лише замаскована (або лицемірно замаскована) залежність від грошового мішка, від підкупу, від утримання» 2.

XIX ст. в історії світової культури — це період блискучого розвитку літератури, музики, мистецтва.

Через специфічні умови розвитку капіталізму образотворче мистецтво розвивалося в різних країнах по-різному. Проте спільним для всіх націо-нальних демократичних культур був тісний взаємозв'язок мистецтва з ре-альною дійсністю. У _період капіталізму виділяються два головних етапи розвитку мистецтва: перший етап — від французької революції 1789 р. до Паризької комуни 1871 р.; другий етап збігається з дальшою монополіза-цією капіталізму і поступовим переходом його в найвищу стадію — імпе-ріалізм.

Художнє життя після французької революції визначав напрям революційного класицизму, що виріс на ґрунті боротьби європейських народів проти монархій. Період від 1815 р. до 1848—1849 рр., пов'язаний з бороть-бою за соціальний прогрес, національно-визвольними й демократичними рухами, знаменує криза класицизму і розвиток романтизму. Розрізняють дві течії романтизму — прогресивну й реакційну. Період від кінця 40-х ро-ків до 1871 р.— це час утвердження і розвитку реалізму. Художнє життя після Паризької комуни характеризується дальшим посиленням боротьби між реалізмом й різними реакційними течіями.

Основним напрямом у мистецтві поступово стає критичний реалізм, прогресивному характеру якого буржуазія протиставляє свою реакційну ідеологію. Лише прогресивне реалістичне мистецтво, близьке й зрозуміле народові, здатне виражати передові ідеали епохи.

МИСТЕЦТВО ФРАНЦІЇ

Французьке мистецтво досягло в XIX ст. блискучого розквіту. У гаря-чих суперечках, у напруженій боротьбі з реакційними течіями стверджує-ться прогресивне мистецтво цілої плеяди митців.

Офіційно визначалися художники, які пропагували академічне, відірва-не від суспільних потреб мистецтво. Вони були диктаторами моди в Сало-нах — щорічних виставках.

Революція 1830 року дала поштовх для розвитку прогресивних тенден-цій. Виникає мистецтво романтичного спрямування, яке очолює Е. Делакруа, так звана барбізонська школа пейзажу, представники якої стають на шлях правдивого зображення.

Реалістичний напрям очолює Густав Курбе. У 1863 р. поруч з офіцій-ним Салоном відкривається «Салон знехтуваних», який гуртує демокра-тичних митців.

В середині 60-х років всі випади офіційної критики були спрямовані проти Е. Мане та його послідовників. На захист прогресивного художника піднімає свій голос письменник Е. Золя.

Дальший розвиток французького мистецтва пов'язаний з творчістю ім-пресіоністів. Незважаючи на те, що художники цих напрямів зробили певний внесок у світову культуру, піднятись до заперечення буржуазної цивілізації вони не змогли через обмеженість свого світогляду.

Як уже зазначалося, на початку XIX ст. провідним стилем французько-го мистецтва стає класицизм. У період імперії він переростає в стиль ампір, який найбільш виявляється в архітектурі й декоративно-прикладно-му мистецтві. При Наполеоні і будується ряд помпезних пам'ятників, зо-крема Вандомська колона (проект Гондуена й Лепера), Тріумфальна арка на площі Зірки (автор Жан-Франсуа Шальгрен). Особливості стилю ампір виявилися в оформленні інтер'єрів (чітке членування об'ємів, примхливий декор, використання позолоти; поєднання різних матеріалів, наприклад бронзи, мармуру, дерева).

Творцем революційного класицизму в живопису стає Жан-Луї Давід (1748—1825). Художник розпочав свою творчість, коли монархія вже втра-чала свій престиж. Заклик Дідро — таврувати царів-тиранів — знайшов гарячий відгук у душі молодого митця. Справжній тріумф Давіду принесла його картина «Клятва Гораціїв» за мотивами трагедії Корнеля «Горацій». У центрі композиції — постать батька Гораціїв. Високо тримаючи меч він благословляє синів на битву з ворогами Рима. Стилістично цей твір Давіда втілює риси зрілого класицизму.

Естетичні погляди Давіда повніше виявилися в картині «Брут», що була створена в рік революції — 1789 р. Художник використав у ній принцип контрасту: з одного боку, в глибині кімнати, в напівтемряві — постать Брута, за ним — воїни проносять тіла страчених синів, а праворуч бачимо ГРУПУ жінок у розпачі. Обличчя Брута, який дав згоду на страту синів-зрадників, вражав глибокою внутрішньою боротьбою і мукою.

Своїми картинами Давід заклав підґрунтя історичному живопису XIX ст. Художник був неперевершеним майстром портрета. Лікар Леруа, хімік Лавуаз'є, мадам Трюден — це шедеври, які засвідчують новаторські відкриття художника в портретному жанрі.

1791 р. Давід розпочав роботу над гігантським полотном «Присяга в за-лі для гри в м'яч», що зображувала відкритий виступ депутатів народу проти короля. Картина стала монументальним пам'ятником перших днів революції.

1793 р. під безпосереднім враженням трагічної події Давід творить одне з найпопулярніших своїх полотен —