До соціальних узагальнень Дом'є піднявся у своїх картинах про пра-восуддя. Серії «Судді» та «Адвокати» були спрямовані проти несправедли-вого буржуазного суспільства, висміювали облудливу Феміду, яка вершить брудні справи.

Дом'є до кінця залишився одним з найбільших майстрів рисунка XIX ст. Його карикатури відзначалися надзвичайною злободенністю.

Визначним майстром реалістичного живопису став Жан-Франсуа Мілле (1814—1875). Дитинство, юнацькі роки художника пройшли в селянсько-му середовищі. Етапною для нього став картина «Віяльник», де він прав-диво розкриває образ сільського трударя. З цього часу героями його карти-ни стають прості люди — землекопи, каменярі, хлібороби. Наступне полот-но «Сіяч» (1850) переконливо передає красу людини праці.

Мілле показував людину в нерозривній єдності з працею. Він піднімав-ся в своїх картинах до значних узагальнень, розкриваючи образи героїв, характер трудового процесу. Селянській темі присвячені такі полотна Міл-ле, як «Збирання картоплі», «Щеплення дерев», «Виноградар», «Селяни з тачкою».

У 1857 р. Мілле намалював один з кращих своїх творів — «Збирачі ко-лосся». Три бідні селянки дбайливо збирають забуті в полі колоски, за ними — поле, скирти хліба. Уся картина пронизана спокоєм, рівним на-строєм, породжує відчуття глибокого зв'язку людини із своєю годувальницею землею. Цю атмосферу підсилює спокійна кольорова гама, яка поєднує світло-коричневі та золотаві тони.

Маніфестом творчої програми митця стала його картина «Чоловік з мо-тикою». В ній Мілле далекий від ідеалізації важкої праці селянина. Він зображує перепочинок трударя, показує протест проти соціальної неспра-ведливості. Монументальна постать селянина виростав на тлі монотонного рівнинного пейзажу, що підкреслює міць і силу трударя. «Чоловік з моти-кою» -г одне з найвищих досягнень французького реалістичного живопи-су. Реакційна критика вороже зустріла картину, проте на захист її, на захист реалізму виступили прогресивні художники.

Мілле був вірним сином свого класу, співцем селянського життя. Він вкладав у свої картини глибокий смисл, буденне людське існування освіт-лював променем світлої поезії, огортав звуками чистої музики.

Главою реалістичного мистецтва XIX ст. стає Гюстав Курбе (1819— 1877) - художник яскравого самобутнього таланту, що завжди прагнув до відтворення реальної правди, без прикрас і згладження протиріч.

Син землероба з Орнана, він усе життя зберігав тісні зв'язки з рідною землею, людьми, серед яких виріс і змужнів. Творчу уяву митця наснажу-вала реальна дійсність. Курбе дуже рано зрозумів, що вчитися він пови-нен у життя. Звідси постійна увага до проблем сучасної йому дійсності, які він порушує в своїх тематичних картинах. Про своєрідність художника свідчили створені ним у 1849 р. полотна: «Післяобідня година в Орнані», «Збір винограду в Орнані», «Людина з шкіряним поясом».

Через рік з'являються «Дробильники каменю», де як у дзеркалі відоб-ражене сумне і важке життя бідняків. Курбе сам виклав зміст цієї карти-ни: «Сімдесятирічний старий нахилився над своєю роботою і замахнувся молотком. Його шкіра засмагла на сонці, обличчя затінено солом'яним ка-пелюхом; штани з грубої тканини — в латках, дерев'яні сабо потріскалися, шкарпети, що колись були синіми,— у дірах... Поруч юнак, його голова запорошена, колір обличчя земляний. Лахміття потворної сорочки оголює тіло і руки... Старий працює, спершись на коліно, молода людина стоїть позаду, тримаючи в руках кошик з подробленими каменями. Дарма! Люди цього стану так починають і так закінчують своє життя».

Як і Мілле, Курбе підкреслює важку атмосферу виснажливої фізичної праці простих людей Франції.

1850 р. у Салоні була виставлена картина Курбе «Похорони в Орнані», яка тепер зберігається в Луврі. Написана в суворій манері, вона зображує похорон у провінціальному селищі. Неприкрита правда життя, реалістична достовірність зображення були сприйняті правлячими колами як знущан-ня над обрядом, образа релігії.

Головним у картині є ставлення людей до події. Майже всі учасники процесії далекі від щирих переживань,— одні знаходяться тут, бо так велить обов'язок, інші прийшли з цікавості. Ставлення художника до образів критичне, полотно сприймається як сатира на тогочасну дійсність.

В центрі композиції — сільський староста, його обличчя виражає награ-ний смуток. Поруч з ним могильщики і служителі культу, які байдуже виконують свою звичну роботу. Жінки вправно імітують горе, чоловіки стиха розмовляють про власні справи. І лише старі люди стоять, замислив-шись над вартістю людського життя.

Своєю картиною Курбе кидає виклик тогочасному суспільству, його несправедливості, облуді, ханжеству, низьким моральним пристрастям, які культивував прогнилий режим Другої імперії.

У п'ятдесяті роки Курбе продовжував розробляти жанр тематичної кар-тини. «Майстерня художника», «Добрий день, мосьє Курбе»—в цих полот-нах ставиться проблема місця митця в суспільстві.

Самостійну роль у творчості Курбе відігравав пейзаж. Курбе був також автором мисливських сцен. «Здобич», «Загнаний олень» — найбільш відомі картини художника в цьому жанрі.

Курбе відкрито залишався переконаним противником Другої імперії і відкидав будь-яке примирення з панівним класом, називаючи себе демо-кратом, республіканцем і соціалістом. І коли в березні 1871 р. в Парижі було утворено перший уряд робітничого класу — Паризьку комуну, Густав Курбе активно включився в його робочу, став палким захисником інтересів народу. Після поразки Комуни буржуазна Франція переслідувала великого художника. Деякий час він перебував у в'язниці. Його картини забороняли виставляти в Салонах. Курбе змушений був емігрувати до Швейцарії, де незабаром помер.

Реалістичні засади образотворчого мистецтва розвивали представники так званої барбізонської школи, що сформувалася у 30—40 роки, її глава— Теодор Руссо разом із групою молодих живописців (як у свій час Мілле) оселилися в селі Барбізон неподалік від Парижа.

Велика увага барбізонців до природи Франції йшла всупереч з устале-ними офіційними вимогами малювати ідилічні пейзажі. Барбізонці прагну-ли відтворити звичайні, нічим непримітні краєвиди, опоетизовували довко-лишню природу, передавали її велич,