Нерідко дошукуючись потрібного аспекту, Дега десятки разів розроб-ляє той самий сюжет, дає йому різні психологічні відтінки. Він ніби роз-криває механіку важкої праці балерин. Ось полотно «Чекання». Балерина сидить у втомленій позі, низько зігнула плечі. Поруч з нею жінка в чорно-му платті. Вона також втомлена нелегким життям.

Дух гіркоти бринить у багатьох творах Дега. Художник показує сумні обличчя жінок, підкреслює їх безнадійну втому.

Характерним для методу Дега є підкреслена ритмічність композиції, яка досягається завдяки зіставленню постатей на полотні. Виняткову роль у Дега відіграють чіткий рисунок, живописна, м'яка лінія, за допомогою якої він будує сувору форму. Дега передає найтонші рухи. Захоплення кольоровими ефектами привело його до техніки пастелі.

Клод Моне (1840—1926) — найбільш послідовний представник імпре-сіонізму.

Перші картини Моне — «Гирло Сени», «Сніданок на траві», «Камілла» — користувалися значним успіхом. У них спостерігається інтерес ху-дожника до пейзажу, пленерного портрету. Моне з любов'ю зображує зелень в ясний погідний день, передає гру світла в повітрі, сонячних про-менів на деревах, жіночому платті.

Живописна палітра художника формується протягом 1873—1874 рр. Найкращі уявлення про його здобутки дає полотно «Бульвар Капуцинок у Парижі» (1873). З великою достовірністю схоплено гомінливе життя великого міста, відтворено потік натовпу по бульвару. Імлисте повітря на-сичене холодом, воно створює пульсуючий ритм вулиці, вздовж якої ростуть оголені в цю пору платани. Правдиво, з великою щирістю відтворе-но людну паризьку вулицю.

Моне був вродженим пейзажистом, він завжди намагався розкрити стан природи через різне освітлення. Моне вважав, що малювати картини треба тільки на повітрі, а не в майстерні.

У 1877 р. Моне працює над серією картин про «Вокзал Сен-Лазар». Він ставить перед собою завдання зобразити той самий мотив у різний час при різному освітленні, коли міняється враження від баченого. Живопи-сець вибирає ніби випадкову композицію, наповнює її світлоповітряною атмосферою, створюючи відчуття швидкоплинності, вічної мінливості.

Художник поступово вдосконалює свій метод. У циклах картин «Скир-ти», «Руанський собор» він наполегливо прагне передати кольором зміни станів природи, атмосфери, дошукується точних співвідношень світла. Так відомо до 20 композицій про Руанський собор. Твори Моне хвилюють гля-дача і сьогодні.

Творчість Огюста Ренуара (1841—1919) також тісно пов'язана із жи-вописом імпресіоністів. На відміну від інших художників він головну ува-гу зосередив на зображенні людини, її образ — оптимістичний зміст біль-шості творів видатного майстра.

Уже ранні картини Ренуара виявляють його щире послідовне захоплен-ня портретним жанром. Так у пленерному портреті «Подружжя Сіслей» Ренуар зображує своїх героїв на повітрі. Майстерно знайдена поза, пере-дача руху життєво переконливі. Полотно написане в яскравій колірній гамі, де жовто-червоні фарби гармоніюють із смарагдово-сріблястими та чорними.

У середині 70-х років визріває імпресіоністична манера художника. У 1874 р. Ренуар малює картину «Ложа», де зображує молоду жінку в те-атрі у вечірньому платті та її супутника. Ренуар досягає надзвичайної майстерності в передачі осяяного театральним світлом жіночого обличчя, мерехтіння намиста.

70—80-ті роки в творчості Ренуара надзвичайно плідні. Він зображує кращі сторони людського буття, постає співцем радості і щастя, виступає переконливим оптимістом. Особливо привабливі у Ренуара жіночі і дитячі образи.

Веселий настрій паризької публіки бачимо в картинах Ренуара «Гой-далка», «В саду», «Бал у Мулен де ля Галетт». В останній з них художник зображує популярне кафе просто неба, залите вечірніми вогнями ліхтарів. Композиція чарує спокійною життєрадісністю, яку спостерігаємо в численних танцюючих парах, чоловічих і жіночих постатях, що сидять за столи-ками. Ця оптимістична бадьорість визначає кращі грані творчого обда-рування Ренуара. Бліки від ліхтарів на затіненій зелені, освітлені щасливі обличчя, радісне мерехтіння світлих фарб,— усе становить вершину імпре-сіоністичних досягнень живописця.

Протягом 80-х років змінюється живописна палітра Ренуара. Художник малює тепер портрети в рожевій гамі з мерехтливими рефлексами пома-ранчевих і білих відтінків. Він переїжджає жити на південь Франції, де продовжує з натхненням працювати. До кінця своїх днів Ренуар стверджу-вав, що мистецтво має приносити людям радість.

Видатними художниками-імпресіоністами були Каміл Піссарро (1830— 1908), Альфред Сіслей (1839-1899).

Живопис Франції кінця 80-х років характеризують дальші новаторські пошуки, здатні в художній формі відтворити наростаючі суперечності реальної дійсності. Загалом після імпресіонізму в 1886 р. виникає напрям, який дістав назву постімпресіонізму. Інтересом до оптичних вражень від-значалися представники нової мистецької школи — пуантелізму (від фр. слова pointiller — малювати крапками).

Стверджуючи, що заради краси чистих фарб художник має право за власним смаком розкладати всі барви на кольори сонячного спектру, пуантелісти прагнули застосувати наукові досягнення фізиків у галузі оптики. Такі майстри малювали картини роздільними мазками у вигляді крапок або рисочок. Художник, твердили пуантелісти, передбачає і встановлює точні межі взаємодії кольорових сполучень.

Одним із зачинателів пуантелізму є Жорж Сьора (1859—1891). У 27-річному віці він був визнаним главою нової школи.

Вихований в дусі класицизму, Сьора був прихильником наукових мето-дів розвитку живопису. Він керувався точними розрахунками гармонії кольору, що створювало ефект вібрації довколишньої атмосфери. Сьора дотримувався законів спектрального аналізу, при допомозі якого намагав-ся встановити чіткі межі взаємодії тонів.

Найвище досягнення його творчих пошуків — картина «Недільна про-гулянка на острові Гранд-Жат». На ній зображено острів на Сені, куди парижани їздили відпочивати в недільні дні. Соковита літня трава, ритміч-ні вертикалі дерев, голубе небо, річка, щедре сонце, що розкинуло золоте павутиння променів... Колір на картині чітко розподілений: освітлена частина має локальні теплі зелені барви; у затіненій — переважають ло-кальні холодні тони. В картині, однак, створюється відчуття сухості, не-життєвості. Адже уся композиція складається з дрібних мазочків, крапочок пензля.

Свій метод Жорж