Париж був центром художнього життя Франції. Тут працювало багато митців, які належали до різних мистецьких шкіл.

У 1905 році один з художніх критиків, побачивши незвично яскраві картини, виставлені в паризькому осінньому Салоні, мимохідь назвав їх дикунськими. З того часу мистецьке спрямування, яке представляли А. Матісс (1869—1954), М, Вламінк (1876—1958) та А. Дерен (1880— 1954) дістало назву фовізму (від французького fauve — дикий).

У картинах фовістів немає дії, але є внутрішній зв'язок поз, зображених кольорів і ліній.

У Державному музеї ім. О. С. Пушкіна у Москві зберігається картина Матісса «Червоні риби». Круглий стіл, акваріум, червоні рибки за склом серед яскравої зелені, квіти — усе дихає радісним, легким настроєм, наси-чене чудовою грою кольорів, ясністю ліній, спокійною рівновагою.

Прагнення вдихнути у мистецтво молодість, сонячну радість завжди характеризувало Матісса. Він малював пейзажі півдня, інтер'єри з вікна-ми, що виходять у квітучі сади, пластику й грацію людського тіла, переда-вав чіткі ритми танцю, веселе звучання музики. Художника цікавили не конкретні деталі, а загальне сприйняття життя, його форм і барв. Про це свідчать такі картини А. Матісса, як «Великий червоний інтер'єр», «Бла-китна ваза», «Іспанський натюрморт», «Азія», «Танець», «Музика» та інші. Серед зображальних засобів у роботах Матісса переважає колір. Де-коративне трактування кольорів створює загальний емоційний тонус його полотен.

Співцем французького пейзажу в XX ст. став Альбер Марке (1875— 1947), Він малював краєвиди Парижа (набережну Сени, архітектурні ан-самблі, квартали, площі). Париж для художника — символ батьківщини. Любив Марке малювати і море, особливо з білими силуетами вітрильників. Марке був щирим другом Радянського Союзу.

Видатний художник Фернан Леже (1881—1955) майбутнє образотвор-чого мистецтва вбачав у синтезі з архітектурою, у розвитку монументаль-них форм і посиленні його суспільної ролі. Стиль митця формується у 20-ті роки. Знайомство з архітектором Ле Корбюзье мало великий вплив на творчість художника. Він здійснює перші досліди в галузі синтезу ми-стецтв, виконує декоративні панно. У циклі картин «Відпочинок. Слава Давіду» Леже звертається і до тем, які розкривають загальнолюдські ідеї. Митець славив вільну творчу працю робітників. Герої його творів сповнені життєвості, майстерності, оптимізму, вони — єдине ціле з машинами, яки-ми керують. Складні промислові конструкції, вузли, підпорядковані розуму цивілізованої людини, становлять центр гобелена «Будівельники з алое». Чотири чоловічі постаті органічно вписуються в промислові конструкції на тлі голубого неба. Вони — господарі, їхня творча енергія керує логікою механізмів.

Пабло Пікассо (1881—1973) — великий французький живописець, скульптор, графік, кераміст відіграв значну роль у загальному розвитку зарубіжного мистецтва. Його творчість надзвичайно складна. З одного боку, представники модернізму вважають Пікассо засновником багатьох форма-лістичних напрямів, з другого — прогресивні митці вчаться у нього розу-мінню суспільного громадянського призначення мистецтва.

Перші твори Пікассо розповідають про трагічне життя людей, їхню не-легку долю в несправедливому суспільстві. У картинах «Побачення», «Жі-ночий портрет», «Старий єврей з хлопчиком», «Дівчинка на кулі» худож-ник ставить важливі моральні проблеми, підкреслює чистоту характеру своїх героїв.

Пікассо одним з перших на Заході відчув небезпеку фашизму і виступив проти загрози війни, що нависла над світом. Результатом його роздумів і безпосереднім відгуком на конкретну історичну подію — бомбардування фашистами невеличкого іспанського містечка Герніки — стала картина «Герніка». У ній художник пристрасно звинувачував фашизм, складними символічними образами протестував проти насильства над красою і гармо-нією мирного життя, захищав республіканську Іспанію.

До відомих творів Пікассо належать «Голуб миру» і численні плакати, присвячені конгресам захисників миру.

Про постійні пошуки митця свідчить його велика графічна спадщина. В ілюстраціях до творів Овідія, Бальзака, Елюара, циклах малюнків «Майстерня скульптора», «Мінотавромахія» він досягає виняткової художньої майстерності, стає тонким ліриком і водночас глибоким фі-лософом.

Відомі далеко за межами Франції імена й таких художників, як Б. Таслицький (1911), А. Фужерон (1912).

Мистецтво Бориса Таслицького актуальне, художник постійно зверта-ється до образів сучасності. Картини «Делегати страйкового комітету», «Електропіч» написані під враженням подій у шахтарських районах депар-таменту Па-де-Кале. Циклом картин «Алжир-52» відповів художник на боротьбу алжирського народу за своє визволення.

Творчість Андре Фужерона характеризується реалістичною спрямова-ністю. Уже в ранній картині «Парижанки на ривку» він зображає злиденне життя трудівників. Великим успіхом користувалася й картина Фужерона «Слава Андре Ульє», що розповідає про трагічну смерть робітника, якого вбили поліцаї. Під враженням подій у шахтарських районах народжується цикл картин «Країна шахт». Полотна «Молодий шахтар», «Пенсіонер», «Сортувальниця», «Діти вугільного краю», «Велосипедисти» відзначаються гострою спостережливістю, реалізмом.

Скульптор Еміль-Антуан Бурдель (1861—1929) продовжив традиції свого вчителя О. Родена. Французьке монументальне мистецтво, яке почало занепадати, він підніс до рівня кращих зразків художньої культури.

Вже перший монумент Бурделя, присвячений пам'яті тих, що полягли у війні 1870—1871 р. (1893—1902), в алегоричній формі славив Францію-матір, яка підтримала у важку годину своїх синів.

Принципи й завдання монументальної скульптури Бурделя з найбіль-шою силою втілені в кінному монументі аргентинському політичному дія-чеві, генералу Альвеару в Буенос-Айресі. Алегоричні постаті Перемоги і Сили, Красномовства і Свободи, вміщені на цоколі, розкривають красу людини, стійкість її духу. Пам'ятник має величний характер. Особливо ефектна лоза генерала, який закликає народ до дії. За своє життя Бурдель створив багато монументів, серед них — пам'ятники польському поету А. Міцкевичу в Парижі, «Мадонна Ельзаса», «Франція».

З великою насолодою Бурдель