Успіхи мистецтва архаїки найповніше позначилися на архітектурі. З'явився новий тип будови — грецький храм, який присвячувався божест-ву, але образно і пропорційно співвідносився з реальною людиною, вира-жав ідею єдності вільних громадян.

Споруда мала прикрашати місто, тому її розміщували здебільшого в центрі, на найвищому місці. Храм був предметом гордості громадян, він свідчив про їх добробут і сприймався як споруда суспільного характеру. У храмі тримали, наприклад, гроші, що належали міській общині.

В епоху архаїки сформувалися основні типи культових будівель. Най-більш давнім є «храм в антах». Він являв собою одне невелике приміщен-ня — наос. Фасад утворювали анти, тобто бокові виступи стін. Між ними знаходилися дві колони. Храм в антах повторював особливості більш давніх дерев'яних споруд і конструктивно нагадував мегарон.

Дещо складнішим типом храму був простильний храм. Його фасад утворював портик з чотирьох колон. Найдосконалішим е периптер — пря-мокутний храм, оточений з чотирьох боків колонадою.

Храми будували серед розкішної зелені. Зв'язок архітектура з оточую-чою природою — характерна риса античного мистецтва. Еллінські майстри розробили систему співвідношень різних частин архітектурної споруди. Ця художньо продумана система згодом дістала назву ордера. Найбільше поширення в епоху архаїки мали два ордери — дорійський та іонійський. Перший з них, що виник на Пелопоннесі, вирізняє могутність, монумен-тальність форми. Другий набув поширення в містах острівної Греції та на узбережжі Малої Азії. Він відзначався більшою витонченістю, стрункістю конструкцій. Якщо дорійський ордер був втіленням чоловічої мужності й сили, то іонійський — втіленням жіночої грації.

Дорійський храм стояв на кам'яній основі — стереобаті. Колона дорій-ського ордера була приземкуватою, по вертикалі її прикрашали поздовжні колобки-канелюри. На вузьких фасадах храму двосхилий дах і карниз утворювали трикутні фронтони, які, як правило, заповнювалися скульп-турою. Вікон в храмі не було, світло проникало в приміщення через широкі двері.

Порівняно з дорійським іонійський ордер був декоративнішим. Іоній-ська капітель угорі завершувалася двома досконалими витками — волю-тами.

Архаїчна архітектура пишно оздоблювалася скульптурами, елементи якої (волосся, очі, губи, орнамент на одязі) розмальовувалися, що надавало споруді святкового вигляду.

Більшість архаїчних споруд не відзначалася великими розмірами. За-гальне ж захоплення викликав у всіх храм Артеміди в малоазійському вісті Ефесі. У довжину він мав понад сто метрів. Храм вражав кількістю мармурових колон і статуй. Його у 356 р. до н. е. спалив Герострат, який таким чином захотів «прославити» своє ім'я.

Грецька архітектура з VI ст. до н. е. досягла великих успіхів в ансамблевому будівництві. Найкраще уявлення про неї дає ансамбль у Дельфах. До композиції дельфійського святилища входили храми, вотивні статуї, священна дорога серед гір.

Наприкінці VI ст. грецька архітектура досягла надзвичайно високого розвитку.

У цей період на високому рівні стояли художні ремесла. Провідне місце серед них займав вазопис. Розписи виконувалися темно-коричневим лаком а світлій глині. Його мотиви нагадували орнаментику Сходу. Тому цей гиль дістав назву «орієнталізуючого». Улюбленим мотивом стають схематичні зображення квітів, людей і фантастичних істот.

Великою популярністю користувалася кераміка Афін, яка розходилася по всій Елладі. В Афінах був ремісничий квартал — Керамік, де жили гончарі. Грецькі майстри виготовляли різноманітні за формою і розмірами вази; гідрії — для чистої води, кіліки — чаші для вина, піфоси — для зберігання зерна тощо. Орієнталізуючий стиль змінився чорнофігурним (чорні фігури розписів виділялися на червоному тлі). Він досяг високого розквіту в античній кераміці VI ст. до н. е. Відомі імена десятків художників чорнофігурної кераміки. Одним з найвидатніших майстрів вазопису третьої чверті VI ст. до н. е. був Ексекій. Композиції цього художника надзвичайно прості й зрозумілі. На зовнішньому боці одного з кращих кіліків Ексекій намалював сцени битви й очі, щоб застерегти того, хто п'є, від лихого погляду. На дні чаші він зобразив сюжет про мандри Діоніса на кораблі розбійників. Як свідчить міф, розбійники захопили бога в полон з наміром продати його в рабство. Зненацька на кораблі з'явилися дикі звірі — супутники Діоніса. Злочинці із жахом кинулися в море, але, не долетівши до води, перетворилися на дельфінів. Надзвичайно поетично відтворив Ексекій усю сцену. Бог Діоніс лежить на кораблі, а довкола плавають дельфіни. Композицію майстерно вписано в коло.

Улюблені сюжети Ексекія — міфи з гомерівської «Іліади». На одній з ваз він зобразив Ахілла та Аякса, що грають у кості.

Близько 530 р. до н. е. виникла техніка червонофігурного розпису. По-верхня посудини, крім фігур, покривалася чорним лаком. Червонофігурні вази зображували жанрові і побутові сцени.

До великих майстрів червонофігурного вазопису VI ст. до н. е. належав Євфроній. Крім міфологічних сцен, Євфроній залюбки зображав жанрові сцени. Серед ранніх творів Євфронія — ваза «Ластівка прилетіла», на якій зображено літнього чоловіка, юнака та хлопчика, які по-різному реагують на приліт ластівки. Особливо виразна постать хлопчика, який зраділо простягає вгору руки: «Ось вона, уже весна». Традиційні написи біля фігур складаються у діалог. Творчість Євфронія мала великий вплив на наступні покоління афінських вазописців.

Скульптура періоду архаїки мала переважно культовий характер. Май-стри зображували людське тіло лише в спокої, дотримуючись певних канонів. На перших порах форми статуї були спрощеними, як це видно на прикладі «Артеміди» з острова Делоса або «Богині з гранатовим яблуком». Подібні геометризовані форми характерні й для сидячих статуй архонтів-правителів, розміщених вздовж священної дороги до храму Аполлона біля Мілета.

У період архаїки виробився тип статуй, які називали куросами (у пе-рекладі— юнак). Образ куроса,