Уявлення про багатство архаїчної скульптури дають мармурові статуї дівчат-кор у святковому вбранні, які стояли в Афінах на Акрополі, біля храму Афіни. Археологи знайшли кілька десятків таких скульптур. Ба-гатьма рисами вони близькі до статуй куросів: та сама узагальненість, спокійна фронтальна поза, урівноваженість пропорцій. Одна скульптура зображує дівчину в довгому пеплосі. Особливу увагу майстер зосередив на ніжному обличчі з довгастими очима і мрійливою усмішкою. Голову дівчи-ни прикрашає красива примхлива зачіска. Тонкими лініями позначено хітон. Складки одягу природньо спадають долу, підкреслюючи обриси юно-го тіла. Акропольські кори ніби підсумовували досягнення пластики арха-їчного періоду, наближаючись до вершин класичного мистецтва.

У рельєфах VI ст. до н. е. також поширені поховальні зображення атлета-воїна із списом у руці. На мармуровій плиті, яку виконав майстер з Афін Арістокл, зображена постать воїна Арістіона. Голову воїна покри-вав шолом, з-під шкіряного панциря спадають складки хітона.

Мистецтво архаїки втілило величний, героїчний дух епохи, відбило про-гресивні настрої свого часу, в ньому все більше місця займали теми, взяті з реальної дійсності. Художні пошуки в період архаїки підготували розквіт мистецтва грецької класики.

МИСТЕЦТВО ГРЕЦЬКОЇ КЛАСИКИ

Перемога греків над персами у багаторічній війні (500—449 рр. до н. е.), утворення морського союзу на чолі з Афінами, зміцнення міжнарод-ного авторитету афінян — усе це зумовило економічне, політичне й куль-турне піднесення Еллади. Рабовласницька демократія, що утвердилася в результаті реформ Клісфена, сприяла розвитку демократичних художніх смаків. Твори архітекторів, скульпторів, що утверджували громадянські етичні цінності, стали зразками для наслідування. Мистецтво V—IV ст. до я. е. дістало назву грецької класики.

Перший, ранній етап класики (490—450 рр. до н. е.) характеризується розвитком громадянських естетичних ідеалів, широким розмахом будівни-цтва, пошуками реалістичного відображення людини, синтезу двох видів мистецтва — архітектури й скульптури.

Висока класика — це час найвищого розквіту мистецтва (450—410 рр. до н. е.), пронизаного духом гармонії і глибокої людяності. Його називають ще епохою Перікла за ім'ям афінського правителя, який особливо дбав про розвиток мистецтва, літератури, науки. У період високої класики ху-дожники створили всесвітньовідомі пам'ятки, які втілювали передові ідеали часу. У V ст. до н. е. архітектура досягла вершини свого розвитку. Вона звеличувала поліс, символізувала його силу й міць. В основі образного впливу грецького класичного мистецтва лежала героїзація людини. Мас-штаби й пропорції архітектурних споруд завжди порівнювалися з лю-диною.

Серед видатних досягнень класичної архітектури — система регулярно-го планування міст архітектури Гіпподама. Її характерні ознаки — поділ кварталів прямокутною сіткою вулиць, планування громадських споруд та житлових будинків. Уперше Гіпподам втілив свою ідею при будівництві Пірея, великої торговельної й військової гавані Афін.

В архітектурі ранньої класики остаточно утверджується тип перипте-ру. Це засвідчують храми Посейдона в Пестумі (о. Сіцілія) і Зевса в Олім-пії. Величні, суворі, чітко сплановані, вони вражали загальним силуе-том, який сприймався однаково виразно з усіх боків, і чистотою виконання основних елементів, їхнє конструктивне вирішення відзначалося точним розрахунком і логічністю.

Фронтони храму Зевса в Олімпії прикрашали великі скульптурні гру-пи, в яких найбільш повно виявився героїчний характер мистецтва того часу. Тут з особливою повнотою знайшли втілення синтез архітектури й скульптури, а також тенденції, які на початку століття (у 490 р. до н. е.) намітилися в скульптурних композиціях фронтону архаїчного храму Афіни на острові Егіні.

Скульптурне оздоблення храму Зевса, виконане невідомими майстрами в 470—456 р. до н. е., мало велике значення для розвитку грецької пласти-ки. Скульптори брали сюжети переважно з грецької міфології.

Єдністю задуму, високою майстерністю відзначається композиція, що зображує весільне свято, на яке вождь племені лапіфів запросив богів, героїв і сусіднє плем'я кентаврів. Дикі кентаври, сп'янівши, вступили в боротьбу з героями. У центрі вміщено фігуру бога світла і мистецтва Аполлона» який і приніс лапіфам перемогу над дикунами. Високий, струн-кий, він владним жестом вказує на кентаврів. Міцно тримає меч герой Пейріфой. Ось Тесей, готовий завдати страшного удару сокирою. Обличчя грецьких героїв дихають спокоєм, обличчя кентаврів спотворені гнівом. Перемога добра над злом, розуму над стихією — така ідея ком-позиції.

, Постійні війни, які вели греки, вимагали мужніх воїнів, готових захи-щати незалежність рідного міста-держави. Тому з ранніх років елліни гар-тували тіло. Олімпійські ігри, що проводилися раз на чотири роки, займали особливе місце в житті греків. Переможці олімпіад користувалися загаль-ною повагою. Скульптори, художники присвячували їм свої твори. Проте це були не конкретні портрети, а узагальнені образи мужніх, фізично силь-них, красивих людей, що втілювали в собі тодішні поняття про ідеал. Скульптори зображували юнаків під час тренувань, на змаганнях, у хвилини урочистого вінчання лавровими гілками.

Високі естетичні ідеали втілює так званий «Дельфійський візничий». Образ вирішено узагальнено, хоча й відчувається