Два види консептів розрізняли вітчизняні теоретики художнього слова: словесний (acumen in verbis) і смисловий (acumen in sensu). Широке пояснення їх знаходимо у поетиці Г. Мокрицького «Institutio poetka», прочитаній у Московській слов’яно-греко-латинській академії в 1722 — 1723 рр. Він так пояснював словесний дотеп: «Словесним вважається такий дотеп, коли два подібні слова означають щось протилежне» (Acumen in verbo dicitur illud, cum duae voces similes contrarium significant). А смисловий дотеп — це різниця двох понять з уваги на їх певну узгоджену або неузгоджену спільність (Acumen in sensu est sensuum duo-/163/rum ob aliquam consentaneam vel dissentaneam communionem inter se differentia) [313, арк. 23]. Словесний дотеп — це, по суті, гра слів, а смисловий — гра понять. Детально обговорюються словесні й смислові дотепи також у «Ногtus poлticus» M. Довгалевського, «Словесний дотеп — це думка, що випливає з одного або двох омонімічних або подібних слів» (Acumen in verbis est ex una vel duabus dictionibus aequivocis vel similibus derivata ratio) [62, c. 213 — 215]. Такий консепт чернігівський дидаскал поетики Й. Лип’яцький називає argutum — влучне. Він пише: «Влучним вважається консепт, що є узгодженням або неузгодженням у влучних словах або у грі слів» (Conceptus dicitur argutum, qui est convenientia et disconvenientia in verborum argutis seu in lusu verborum) [353, арк. 8].

M. Довгалевський подає також джерела, з яких випливають словесні консепти, — це етимологія слова, омонімічні слова, метонімія, дефініція, анаграма.

Смисловим консептом, за визначенням М. Довгалевського, є дотепний висновок, зроблений поза або проти очікування (Acumen in sensu est ratio ingeniosa praeter vel contra exspectationem allata) [62, c. 215]. І тут він пояснює шістнадцять джерел, з яких випливають смислові консепти, а саме: визначення, перелік частин, значення власних імен, етимологічна спорідненість слів, рід і вид, подібність, неподібність, протилежність, додаткові дані особи і речі, антецедент і консеквент, причина, порівняння, алюзія, парономазія, повчальна загадка, зовнішні місця (свідчення, приклади, закони, прислів’я тощо). Треба додати, що М. Довгалевський дуже скрупульозно, детально і вміло виклав цю «науку дотепності», наводячи на кожне правило приклад.

Смислові дотепи за своїм змістом поділяються на три види: дотепи згідно з природою (iuxta naturam acumen), проти природи (acumen contra naturam) i попри природу (acumen praeter naturam). Зауважимо, що польський теоретик барокко М.-К. Сарбєвський [280, с. 20] вважає такий поділ помилковим, тому що консепт (puenta, acumen, acutum, argutum) може бути тільки або згідно з природою або проти природи предметів (iuxta naturam et contra naturam). Додамо ще й те, що М.-К. Сарбєвський не застосовував терміна «conceptus».

Викладач поетики Києво-Могилянської академії 1723/ 1724 навчального року Н. Трояновський у своєму курсі «Via poлtarum» [314, арк. 54 зв.] так пояснював ці три види консептів. Він вказував, що консепт згідно з природою — це поєднання двох речей, які між собою узгоджуються; /164/ консепт проти природи — це поєднання двох протиставних речей і, нарешті, консепт попри природу — це поєднання двох речей, які природні, але незвичні й небувалі. Ширше ці поняття пояснював автор московської поетики 1726 — 1727 рр. «Officina praestantissimae poлticae» I. Хмарний, зокрема дотеп проти природи: «Консепт проти природи маємо тоді, коли узгоджуються неподібні, протилежні, контрарні і взагалі якимось чином протиставні предмети, або, коротше, коли протилежним є зіставлення підмета і присудка» (Acumen contra naturam est, quando conveniunt dissimiles, repugnantes et contrariae et quomodocumque positae, seu brevius, quando dispar est collatio subiecti et praedicati) [315, арк. 53].

Детальне пояснення різновидів консептів дає також Ф. Прокопович у риторичному курсі «De arte rhetorica» [166, c. 400 — 407]. Передусім київський учений вказує на два види дотепів: проти і мимо очікування (Contra et praeter exspectatione...) i далі викладає широко мистецтво дотепності. По-перше, він відмічає, що завжди у людей подив викликає щось невідоме, рідкісне, незвичне, неймовірне, неочікуване, а також зіставлення малих речей з великими, двозначні вислови, поєднання протилежних речей, короткі та влучні вислови, сентенції, в яких не все сказано, а частково треба самому додумуватись і т. п. По-друге, кожен дотеп повинен бути відповідним, доречним, інакше він втратить свій ефект. За відсутність відповідності у застосуванні консептів Ф. Прокопович критикує римського історика Флора.

Консепти використовуються і в поетичній віршованій мові, і в ораторській художній прозі. Звідси їх поділ на ораторські та поетичні. Московський дидаскал поетики Г. Мокрицький у курсі «Institutio poлtica» так пояснює ораторський консепт: «Ораторським вважається такий консепт, який міститься у певній поважній і влучній думці, що грунтується на сентенції або повчанні, справжніх або фіктивних» (Oratorium acumen illud est, quod consistit in gravi quadam et arguta ratione, quae fundatur in sententia et eruditione sive vera sive ficta) [313, арк. 93 зв.]. Таке саме визначення ораторського консепту в «Hortus poлticus» M. Довгалевського [62, c. 211]. А «поетичний консепт (за Г. Мокрицьким)) — це влучна або дотепна думка, але дещо легша і витончена» (ingeniosa ratio, sed levior et urbana) [313, арк. 23 зв.]. Іноді поетичний консепт, як зауважує М. Довгалевський [62, с. 212], має сатиричне забарвлення (salsa ratio). Оскільки оратор у своїх про-/165/мовах для насолоди і переконання слухачів застосовував консепти, то деякі автори давніх українських риторик поміщали в них теорію дотепності, бо, як відомо, влучне слово попадає в ціль, а новизна кожного нового дотепного вислову викликає