На підставі змісту та форми теоретичних курсів поезії та красномовства XVII — першої половини XVIII ст. напрошується висновок, що хоч деякі з авторів виступали проти окремих відгалужень барокко (сарматське барокко, макаронізм тощо), проте форма викладу їх теоретичних трактатів та художня творчість залишаються барокковими. Згадаймо ще раз автора риторичного курсу 1636 p. «Orator Mohileanus» Й. Кононовича-Горбацького, який виступав /123/ проти представників сарматського барокко, називаючи їх «сарматськими філософами» (philosophi Sarmatici) і критикував беззмістовність та бундючну пишність їх промов [334, арк. 255]. Про стилістичне спотворення, як бачили, широко та докладно говорить у своїй риториці Ф. Прокопович [166, с. 133], називаючи цю стилістичну манеру «курйозним стилем», за яким гоняться невігласи, очевидно, коли оратор скаже щось дивовижне, незвичне, що перевищує людські сподівання. Ми вже говорили про критику Ф. Прокоповичем польського представника цього курйозного беззмістовного красномовства Т. Млодзяновського, яку, по суті, краще вважати не стільки літературною дискусією, скільки виступом київського професора і церковного діяча проти католицизму та єзуїтської пропаганди.
Щоб переконатись у барокковому характері київських курсів теорії словесності, необхідно проаналізувати їх форму викладу і зміст детальніше, з чим ми фактично вже частково познайомились. Для прикладу візьмемо поетику М. Довгалевського «Hortus poлticus». Почнемо з титульної сторінки, прикрашеної гравюрою, майстерно виконаною українським гравером Г. Левицьким (1697 — 1769 рр.), який відіграв помітну роль у розвитку українського бароккового граверства. Цю гравюру опублікував і описав П. Попов [159, с. 69, 73]. Він припускає, що художник зробив її до 1736 р. і що малюнки в тексті поетики також роботи Г. Левицького, який у 30-х роках XVIII ст. працював у Києві на Подолі (про це засвідчує його підпис під гравюрою) після повернення з Польщі. Очевидно, автор «Hortus poлticus» був знайомий з ним, можливо, ще зі шкільної парти, коли вчились разом у Києво-Могилянській академії.
Цікавий заголовок цієї поетики, який доцільно тут нагадати: «Hortus poлticus legendi gratia flores et fructus ligatae et solutae orationis in alma Kijoviensi academia Mohilozaborowsciana in maius alimentum Roxolano abdolonimo eiusque orthodoxae Patriae penes Iordanicum et marianum pontum pastinatus Anno quo eXIMLe LeCta Urbs gLaDIIs ozoV IUssIt Ut Anno Calendis 8bris I 1736 Anno».
Такі заголовки типові для багатьох курсів теорії поезії і красномовства. У заголовку зафіксовано важливу для Росії історичну подію — здобуття турецької фортеці Азов (Озов) у гирлі ріки Дон російськими військами під командуванням Мініха у 1736 р. Метафоричність заголовку підсилюється використанням метонімій, зокрема, вкажемо тільки на «abdolonimus», що походить від власного імені /124/ «Абдолонім» (так називався бідний садівник, якого Александр Македонський зробив царем м. Сідона) [235, с. 33]. Під цим садівником автор «Hortus poлticus» розуміє майбутніх поетів, для яких він і написав свій курс теорії поетичного мистецтва. В останніх словах заголовка помітно великі літери. Це римські цифри, які позначують рік написання курсу — 1736.
На метафоричність і витійство такого роду заголовків у свій час звернув увагу В. Аскоченський, розглядаючи київську риторику 1722 p. «Certantibus Argo Boristheni fixa ad fortunatas eloquentiae insulas Rossiacum Iasonem vehens» [12, 4. l, c. 38], яка приписується Й. Негребецькому, а П. Берков [16, с. 20], переглядаючи деякі книги з бібліотеки М. Горького, зауважує, що такі заголовки характерні для праць стилю барокко. («Квітка мірри», «Труба гніву господнього» тощо). Подібні заголовки мали збірки творів та теоретичні праці поетів і вчених XVII — першої половини XVIII ст., як, наприклад, «Lutnia Apollinowa» — збірник віршів Л. Барановича у стилі барокко [79, т. 1, с. 434], панегірик Л. Кршоновича Л. Барановському «Phoenix redivivus» [160], риторика С. Яворського «Рука риторическая пятію частьми или персты оукрепленая» і його проповіді, заголовки яких, як пише П. Морозов [126, с. 77], відзначаються особливою вишуканістю і хитросплетіннями.
Надмірна метафоричність, як одна з основних особли- . востей поезії барокко, притаманна