Емблеми, символи, ієрогліфи

Емблеми, символи, ієрогліфи були особливо популярні в XVII — першій половині XVIII ст. в Європі, а також на Україні і в Росії [125, с. 184 — 226]. Тоді починається, як зазначає Н. Соболєва [182, с. 56], утилітарне застосування символів, емблем для пропаганди державної політики, прославлення російської зброї, військового і політичного значення Росії. В 1704 р. після здобуття Дерпта у Москві побудували сім тріумфальних брам, через які проходив Петро І. На арках було чимало символів, незрозумілих для більшості, тому в Спаських школах склали до них пояснення, які виходили окремими брошюрами. Ось чому розгляд емблем, символів, ієрогліфів входив в завдання теоретиків літератури. Виклад їх теоретичних засад знаходимо у курсах як поезії, так і ораторського мистецтва. Вже у київській риториці 1636 p. «Orator Mohileanus» Й. Кононовича-Горбацького є окремий розділ про емблеми та ієрогліфи [334, арк. 42 — 47]. Автори поетик і риторик звертали увагу на те, що використання емблем, символів та ієрогліфів у творах допомагає, як вказує Й. Кононович-Горбацький у своїй риториці, «грунтовніше вливати слухачам істину» [334, арк. 43]. Проте він радить вводити символи, емблеми, ієрогліфи розсудливо, не часто, тому що часте їх застосування затемнює зміст твору самим нагромадженням краси [334, арк. 43].

Під поняттям «емблема» автори поетик і риторик розуміють зображення (малюнок), над яким, звичайно, був заголовок, а під ним епіграма, тобто емблема складалась з трьох частин: малюнка, заголовку і епіграми. Автор київської поетики «Lyra» залишив таке визначення емблеми: «Емблема — це фігурне зображення, яке одним своїм виглядом передає характер і життя речі, яка мислить, грунтуючись на природних властивостях інших речей, що мислять» (Emblema est imago figurata ab inelligentium rerum natura ad mores vitamque rei intelligentis uno conceptu exponendum translata) [304, арк. 74 — 74 зв.]. Аналогічне визначення емблеми подає М. Довгалевський [62, с. 236];

Перша частина емблеми — малюнок — відноситься до образотворчого мистецтва, а інші, зокрема, епіграма, до словесного. Отже, на цій підставі С. Подокшин висловив /178/ думку, що емблема була певною спробою синтезу двох мистецтв [157, с. 121].

Широке пояснення емблематичної поезії дає, як пише Сумцов [193, с. 277 — 278], Л. Баранович у листі до Варлаама Ясинського 1665 р., під якою він розуміє титульні листи у книгах з малюнками (форти). М. Сумцов стверджує, що сам вислів «емблематична поезія» належить саме Л. Барановичу [193, с. 277].

Емблема, як було зазначено, — це своєрідна метафора. Її О. Морозов називає «зримою метафорою, в якій слово і зображення вступають у складні взаємодії» [125, с. 184]. Згідно з вченням М. Довгалевського існує чотири види емблем: природна, штучна, богословська та історична (naturale, artificiale, theologicum et hostoricum). Основні риси емблеми — це влучність (ingeniosum), приємність (suave) і поміркованість (modestum) [62, с. 236]. Це ті вимоги, які ставили естетика і поетика барокко й класицизму. Дотепність і приємність — характерні особливості бароккового твору, а поміркованість, збереження міри, декоруму говорять про те, що дидаскали теорії поезії послідовно проводили цей принцип античної класичної естетики в усіх родах і видах літературної творчості.

Близький за своїм змістом до емблеми символ, але відрізняється від неї тільки коротким написом, в той час коли під емблемою завжди маємо епіграму. Визначення символу подає М. Довгалевський у «Hortus poлticus»: «Символ — фігурне зображення, що яскраво, одним виглядом передає життя і характер речі, яка мислить, на основі її подібності до речі, яка не мислить» (Symbolum est imago figurata similitudine rei non inteіligentis vitam moresque rei intelligentis uno conceptu clare repraesentans) [62, c. 237]. Символ — це також свого роду метафора. Предмет символу — той самий, що й предмет метафори. Проте символ — не троп, а метафора — троп. Метафора у кожному окремому випадку має своє значення, тобто воно залежить від контексту і змінюється. Значення символу постійне, незалежне від умов місця і часу (лев, наприклад, означає царя). Якщо ж відкинути символічну інтерпретацію предмета, то залишиться натуралістична копія — лев як тварина. Отже, символ не містить у собі ідею речі, яку він визначає. Вона неначебто знаходиться з боку предмета, а в метафорі ідея речі немов пронизує саму річ [98, с. 9]. М. Довгалевський підкреслює різницю між символом і метафорою, яка полягає в тому, що для символу беруться речі, які не мислять, замість тих, які мислять (non intelligentes pro /179/ intelligentibus), a для метафори всі: як ті, що мислять, так і ті, що не мислять (res tam intelligentes quam non intelligentes), тобто, по суті, він вказує на об’єкт символу і метафори, але не вказує на суттєву різницю між цими поняттями.

Символ будується на певній подібності різних речей (цар і лев), але ніколи не можна побудувати символ на протилежних речах або поняттях. Символ складається з двох частин: зображення і заголовку. Під «зображенням» слід розуміти, як пояснює М. Довгалевський [62, с. 239], малюнок (у прямому розумінні в образотворчому мистецтві) або образ (у прямому розумінні в поезії), в якому . відображені душевні особливості на основі домовленості між людьми або за своєю природою. М. Довгалевський подає такі приклади: зображення плюща на основі домовленості між людьми означає товарне вино, орел як на основі домовленості, так і за