Визначення байки подає Й. Кононович-Горбацький у риторичному курсі «Orator Mohileanus»: «Байка — це ви-, думана мова, що зображує істину» (Fabula est sermo veritatem effingens) [334, арк. 39]. Детальний виклад теорії байки помістив у своїй поетиці «De arte poetka» [164, c. 266 — 269] Ф. Прокопович, який, посилаючись на ритора IV ст. н. е. Афтонія з Антіохії, під байкою розуміє певну коротку притчу або розповідь, хоч не істинну, але вигада- , ну правдоподібно, яка служить для повчання людей. У байці дійові особи, як і вся фабула, вигадані: це, крім людей, «звірі, птахи, риби та інші неживі предмети, які у байці отримують здібність діяти і відчувати» [164, с. 266].

Завдання байок, як видно з визначення, — повчати, проте вони служили також для розваги і насолоди, тобто відповідали взагалі призначенню поезії, на яке вказував ще Горацій, — приносити приємне з корисним [50, в. 333 — 334]. Треба додати, що про байки, як згадувалось, ведуть розмову й автори риторик і рекомендують використовувати їх у промовах, не тільки у світських, а й у церковних проповідях. Можна для прикладу послатись на С. Яворського, який у свої проповіді вводив байки. У нього знаходимо байку про мишу, що гризе пилу, про вола і верблюда, які просили в Юпітера роги, про слона і верблюда, про їжака, рисей тощо. Широко використовував байки у проповідях А. Радивиловський.

Байки у промовах застосовувались, головним чином, як риторичний приклад-аргумент для доведення поставлених положень. Звідси завдання байки — викликати в слухача відповідні емоції і через них переконати його, тобто байка виконувала всі функції художньої мови, на які звертали увагу античні теоретики художнього слова — повчати, зворушувати, розважати. На таке завдання байки вказував також Й. Кононович-Горбацький, посилаючись на твір Квінтіліана «Навчання оратора» (V, 11). Він підкреслював, що автори використовують у промовах байки, щоб здивувати, навчити і принести насолоду (cum sit admirationi, /183/ eruditioni et delectationi) [334, арк. 39]. Цікавим є зауваження В. Крекотня про те, що байки як риторичний приклад і як літературний жанр адресувались передусім демократичній аудиторії, простому народу, малописьменному або зовсім неписьменному [14, с. 14].

Що ж до структури байки, то автори шкільних поетик і риторик пояснюють два види: двочленну і тричленну байку. Перша складається з вступної частини, або фабули (promythion seu praefabulatio seu ipsa fabula) і повчання, моралі (epimythion seu affabulatio).

Частини тричленної байки — профабуляція, або вступ (profabulatio seu exordium), префабуляція, або фабула (praefabulatio seu fabula), і афабуляція, повчання, мораль, або закінчення (affabulatio seu epilogus). За своїм змістом байки поділяються на раціональні (ratinales), моральні (morales) і змішані (mixtae). Такий поділ знаходимо як у поетиках, так і в риториках. Й. Кононович-Горбацький дає таке пояснення цих трьох видів байок. Раціональні байки повчають людей щось робити і говорити на основі чогось розумного, в моральних виступають предмети, в яких розуму немає, але вони наслідують розумну істоту, її характер, мову і виправляють її. У змішаних, очевидно, виступають розумні істоти і предмети, у яких немає розуму, але вони щось роблять і говорять, як люди. Моральну байку автори поетик називають ще апологом. Такої думки був автор київської поетики «Cunae Bethleemicae» [299, арк. 179 — 183], а також автор курсу поезії 1719 p. «Parnassus» [312, арк. 44 — 52]. Перший вказував на різницю між байкою і апологом, яка полягає в тому, що байка — це родове поняття, а аполог відносно поняття «байка» є видовим поняттям. Раціональну байку, на думку В. Крекотня, згідно з сучасною термінологією можна назвати притчею [14, с. 25].

У давніх українських шкільних поетиках наводяться приклади байок з Горація, Езопа, Афтонія — це основне їх джерело. Статистичні підрахунки з вказівкою на автора байки і курсу поетики і риторики, де вони використані як приклади, зробив В. Крекотень у згаданій праці. Й. Кононович-Горбацький у курсі «Orator Mohileanus» наводить байку про місяця, який просив свою матір пошити йому одяг, і байку Езопа про старика і смерть [334, арк. 40]. Автор поетики «Lyra» помістив байку про ласицю і лисицю з Горацієвих «Послань» (V, 7, вв. 29 — 33), байку про жабу і вола [304, арк. 8]. У київській поетиці 1768 p. «Elementa Latinae poлseos» M. Кучинського є байка римського /184/ байкаря Федра про муху і мула [269, с. 35]. Іноді автори поетик парафразовували античні байки. Такою парафразою є байка Горація про сільську і міську мишу [241, Сатири, 2, 2] в обробці Ф. Прокоповича [164, с. 267 — 268], яку подаємо тут в українському перекладі:

Миша сільська у хижині своїй прийняла міську в гості,

Їжу сільську, що придбала сама, подала їй ласкаво

Й радісно просить її бути гостем у бідній господі.

Жителька ж міста відкинула з гордістю бідність і їжу

Й просить до міста подругу сільськую на ласощі ніжні.

Так і зійшлися. Розкішні закуски