Значне місце у розвитку латиномовної поезії належить Ф. Прокоповичу. Великий знавець мов, він писав вірші рідною, латинською і польською мовами. Це можна сказати і про інших професорів Києво-Могилянської академії: М. Довгалевського, Г. Сломинського, Г. Кониського тощо. Латиномовна творчість Ф. Прокоповича опублікована у різних виданнях [164]; частину опублікували П. Морозов [126] і І. Чистович [213]. А ось латиномовна поезія інших авторів поетик зберігається в рукописах у бібліотеках нашої країни, крім згаданого вже тримовного панегірика імператриці Єлизаветі, що належить перу М. Козачинського, твору С. Яворського «Arctos» [243] і його відомої епіграми «До книг своєї бібліотеки перед своєю смертю», опублікованої С. Масловим [109, с. 19 — 20], та латинських віршів Г. Сковороди [179, т. 2, с. 93 — 94]. Цікаво повідомити, що ця епіграма С. Яворського з російським перекладом є у латинсько-російській поетиці, що зберігається у Ленінградській публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-/192/Щедріна (колекція Колобова, № 458). На 53 — 53 зв. аркуші рукопису напис: «Стихи, которые преосвященный Стефан Яворский при смерти своей говорил до своих книг, переведены на российские стихи 1776 года генваря 10 дня». Ці та неопубліковані твори, як елегія І. Ярошевицького «Купідон, або крилатий Амур», панегірики І. Вишньовського і І. Нарольського, епіграму П. Конюскевича, латиномовна творчість М. Довгалевського, Г. Кониського та інших авторів поетик, анонімні вірші дають підстави зробити певні висновки. По-перше, ця творчість, як і вся література барокко, відзначається розмаїттям словесної орнаментики. У творах використовуються незвичні метафори, гіперболи, порівняння, алегорії тощо. Багатство поетичних засобів вираження створює незвичне емоціональне піднесення, а внутрішній зміст у зв’язку з таким нагромадженням словесної орнаментики відходить на друге місце.

Культ форми поставив на перший план працю над словом, над його звуковою і морфологічною стороною. Саме у цьому проявляється багатющий вимисел авторів цих творів, їх прекрасне володіння словесним матеріалом, їх творчі здібності. До характерних особливостей бароккової поезії слід віднести спеціальний поетичний лексикон, у якому не останню роль відіграють слова, назви і фразеологізми, запозичені з античної міфології та християнської релігії. Тут змішуються дві ворожі ідеології (Христос — Феб Аполлон і т. п.), і це змішання яскраво відобразилось у латиномовній творчості Ф. Прокоповича, М. Довгалевського, М. Козачинського та ін. Змішання античної і християнської міфології, як зауважує О. Морозов, служило для створення умовно-алегорйчних образів і декоративної помпезності. Внаслідок цього християнська релігія втрачала свою божественність, надприродність [118, с. 153; 119, с. 84]. Цей набір готових образів античної і християнської міфології знаходимо майже у кожному курсі теорії поезії. Для прикладу візьмемо «Hortus poлticus» M. Довгалевського, який рекомендує поету-початківцю вивчати імена античних богів і богинь, муз, імена різних людей античності: справедливих і несправедливих, жорстоких і добрих, розумних і нерозумних, чесних і нечесних і т. п., словом, імена і назви, які зустрічаються в античній міфології, літературі, історії, мистецтві, а також у святому письмі. Їх перелік М. Довгалевський подає особливо детально [62, с. 79 — 120]. Подібно поступають й інші автори курсів теорії поезії. Увесь цей «вантаж» служив для зображення тодішньої дійсності, яка характеризувалася глибокими соціальними і /193/ релігійними конфліктами і ставила перед суспільством складні для розв’язання проблеми. Широке використання міфологічних образів міфізувало до певної міри цю дійсність: окремі події завдяки такому стилістичному орнаменту, здавалось, відбувались у сфері міфів, а не в реальній дійсності. До певної міри стирались також межі між природою, людиною як часткою цієї природи і абстрактним божеством, яких цей стилістичний засіб робив немовби однаковими, рівноправними. Звідси в епоху барокко поволі утверджується антропоцентрична система світосприйняття, яка зародилась в епоху Відродження. Водночас, як стверджує Д. Лихачов, таке широке використання античної міфології свідчить про те, що барокко могло сприймати різні ідеології і не було пов’язане з якоюсь однією релігійною чи філософською системою [91, с. 39]. Як приклади використання античної міфології можна вказати на акростих М. Довгалевського, присвячений покровителю Києво-Могилянської академії Р. Заборовському, «Ритми подайте нам, музи» [62, с. 274 — 275], «Опис Києва» Ф. Прокоповича [164, с. 352 — 353], елегію І. Ярошевицького «Купідон, або крилатий Амур» [306, арк. 92 — 99], цитовану