Про жадність багачів (esuries divitum) та їх жорстоке ставлення до бідних (devorant pauperes — вони пожирають бідних) читаємо на арк. 44 риторики Й. Кононовича-Горбацького. Така інтерпретація античних відомостей дає підстави припускати, що Й. Кононович-Горбацький чітко бачив соціальну нерівність, несправедливість, яка таїлась у класовому поділі суспільства на бідних і багатих, підкреслював жадобу багачів, їх прагнення до наживи і збагачення за рахунок бідних, їх нелюдське ставлення до них. На підставі цих прикладів, очевидно, не слід робити категоричних, абсолютно достовірних висновків про соціальні погляди Й. Кононовича-Горбацького, проте вони дають певну можливість стверджувати, що він не був байдужим до становища бідних і безправних, що його хвилювала доля простого народу. Цитовані слова з «Orator Mohileanus» — це своєрідний, хоч і незначний, виступ проти феодалів, це все-таки яскраво виражене викриття їх експлуататорського характеру, підказане глибоким знанням життя простого народу і співчуттям його горю. Подібні виступи проти феодалів Ф. Енгельс розцінював як певний відступ від церкви [1, с. 345]. Такий спосіб зображення двох протилежних класів, побудований на контрастному зіставленні, який бачимо у Й. Кононовича-Горбацького, на думку М. Грицая [53, с. 20], притаманний народній творчості. У цьому протиставленні відчуваються іронія, а навіть сарказм, що виходять з уст київського наставника молоді.
Аналогічні погляди на соціальну нерівність І. Вишенського. Він так пише про жадобу багачів: «Не ваши милости ли сами обнажаете, из оборы конЂ, волы, овцЂ у бідних подданих волочите, дань пЂняжчите, томите... Вы их пота мЂшки полные грошми золотыми, талярами, полталярки, орты, четвертаки и потройными напыхаете, сумы докладаєте, в шкатулках мЂсца, где бы которой особЂ с тих промененых годное было почивати, расправуете, а тые бЂдницы шелюга за што соли купити, не мают» [33, с. 86 — 87]. Порівнюючи погляди цих двох видатних діячів, гадаємо, доречно буде припустити, що Й. Кононович-Горбацький прихильно під впливом, можливо, І. Вищенського /201/ ставився до суспільства, побудованого на первіснодемократичних принципах раннього християнства. Проповідь таких ідей в умовах феодально-кріпосницького суспільства, без сумніву, була прогресивним явищем. Через сто років М. Довгалевський у своїй поетиці «Hortus poлticus» скаже, що в його час «ніхто з простих людей не вважається щасливим» [62, с. 186], бо, як відомо, за життя М. Довгалевського становище простого народу було дуже тяжким, особливо селян, які були позбавлені людських прав, і поміщики чинили над ними, немов над рабами, все, що хотіли [95, с. 123].
Латиномовні епіграми, що зустрічаються у поетиках, відображають події того часу; у них висміюються людські пороки — скупість, підлабузництво, гордість, корупція, пияцтво тощо, тобто пороки тогочасного суспільства.
Відгуком на переможне здобуття Азова Петром І у 1696 р. був курс риторики «Triumphus», прочитаний у Києво-Могилянській академії у 1696 — 1697 рр. [339].
На сторінках курсу «De arte rhetorica» Ф. Прокоповича відображена його боротьба з «польською кузнею зіпсованого красномовства», зокрема, з беззмістовними, досить поширеними проповідями єзуїта Т. Млодзяновського. Зрозуміло, що відгуком на події того часу є «Епиникіон» Ф. Прокоповича, присвячений перемозі російських військ над шведами під Полтавою. Крім того, Ф. Прокопович мету вивчення ораторського мистецтва бачить не тільки в тому, щоб прекрасно вітати та поздоровляти друзів, виголошувати урочисті промови з нагоди свят і видатних подій, але й у тому, щоб прославляти визначних керівників держави, полководців, діячів культури, щоб їх діяння не залишились