Найповніше визначення цього літературного жанру подає Ф. Прокопович, у якого читаємо: «Комедія — це віршований твір, який жартівливо і дотепно зображує у дії, як і у мові персонажів, суспільні й приватні вчинки простого люду для повчання у житті й особливо для осуду поганих людських звичок» [164, с. 313]. На думку Ф. Прокоповича, зміст комедії завжди видуманий. Київський дидаскал поетики П. Родович, однак, вважає, що хорошою є та комедія, в якій виступають історичні особи і факти [300, арк. 21]. Комедія, за твердженням теоретиків, відрізняється від трагедії предметом, дійовими особами, стилем, емоціональністю і закінченням. Предметом комедії, як видно у визначенні, є прості приватні дії, дійові особи — прості люди: «литвин, козак, єврей, поляк, скіф, турок, грек, італієць» [62, с. 190], «батько сім’ї, раб, хто-небудь дотепний» [298, арк. 62 зв.].

Отже, соціальне походження героїв комедії відрізняється від соціального походження персонажів трагічної поезії, в якій, як вказувалось, виступають знатні люди: царі, вожді, герої і т. п.

Стиль комедії — середній. «Комедія, — зазначає автор київської поетики «Lyra», — пишеться загальноприйнятими, звичайними словами і простими фігурами. Стиль комедії не піднімається до трагічної урочистості і не придушується мімічною простотою, але тримається посередині них; очевидно, він легкий, відповідний, приємний, чистий, красивий, словесні прикраси прості і помірні» (Comoedia conficitur verbis tritis, usitatis et figura infima. Elocutio comica nec tragicam sublimitatem erigitur, nec mimica humilitate premitur, sed medium inter utrumque tenet, scilicet est facilis, apta, suavis, pura, elegans, ornatus simplex et mediocris) [304, арк. 48 зв.; пор. 62, c. 191]. Ф. Прокопович стоїть на тій точці зору, що комедії слід писати простим, сільським, простонародним стилем, відповідно до дійових осіб [164, с. 315]. /144/

Композиція комедії збігається з композицією трагедії.

Третій вид драматичної поезії — трагікомедія, яка, як пояснює автор київської поетики «Rosa inter spinas», складається з двох попередніх видів — трагедії і комедії. Він же у своєму визначенні вказує, що предметом трагікомедії є важливі й маловажливі події, а дійовими особами можуть бути і знатніші і прості люди (Tragicomoedia ex utraque aliquid participiat, est tragoedia cum eventu tranquillo, fit autem comoedia, cum personae viliores et nobiliores, materia grandis et vilis permiscetur) [303, арк. 51]. Такої думки дотримувався також автор трагікомедії «Владимир». Він підкреслював, що в трагікомедії «змішувались смішні речі, дотепність з поважними і скорботними і низькі особи із знатними». Аналогічне визначення трагікомедії подає Г. Кониський у поетиці «Praecepta de arte poetka». У питаннях композиції і стилю автори шкільних поетик цілком сходяться. На їх думку, трагікомедія вимагає такого самого мистецтва, як два попередніх види драматичної поезії — трагедія і комедія. Ф. Прокопович додає, що в античності трагікомедією була п’єса римського комедіографа Плавта «Амфітріон». До того ж жанру теоретики літератури відносять й античну драму сатирів Евріпіда «Кіклоп». Про трагікомедію Ф. Прокоповича «Владимир» сказано вже достатньо.

Сатирична поезія

Сатирична поезія, згідно з твердженням автора київського курсу поезії 1687 — 1688 p. «Cunae Bethleemicae» [299, арк. 42], як і буколічна, належить до епічної (Bucolica et satyrica poлsis sunt subordinatae poлsi epicae). Вона визначається як «жартівлива та уїдлива поема, винайдена для бичування чужих порочних характерів і написана гекзаметром або ямбами» (Poлsis satyrica est poлma iocosum et salsum ad reprehendos mores alienos vitiosos inventum, carmine hexametro vel iambico scriptum) [304, арк. 48; 298, арк. 63; 62, c. 191].

Термін «сатирична» автори поетик виводять від старогрецьких міфічних лісових божеств — сатирів [164, с. 318]. Проте М. Довгалевський гадає, що цей термін можна виводити від латинського слова satietas — насиченість, тому що вона, сатира, «насичена злослів’ями і насмішками, завдяки яким лікуються людські пороки», або ще «від стрибкоподібного переходу в танці від одного предмета до іншого» [62, с. 191]. /145/

Латинське слово satura означає блюдо з різними плодами, суміш. Відомо, що твір римського поета Еннія «Сатури» являє собою зібрання невеличких віршів на розмаїту тематику, байок, анекдотів, діалогічних сцен тощо морально-дидактичного характеру. Пізніше, в Луцілія і Горація сатира — твір викривального змісту [199, с. 371; 61, с. 902].

Характерні особливості цього виду поезії — їдкість, дотепність і викриття людських пороків. Проте Ф. Прокопович попереджає, щоб при написанні сатир у самому способі висловлювання, викриття, бичування людських пороків бути особливо обережним і уважним, щоб замість «лікування» не принести шкоди душі [164, с. 318], і тут він порівнює сатиру з ліками, цитуючи відповідні слова Т. Лукреція з поеми «Про природу речей» (кн. IV, вв. 11 — 17). Доречно відзначити, що Ф. Прокопович високо цінував римського поета і філософа, який у своїй поемі виклав атомістичну теорію грецького філософа III ст. до н. е. Епікура, яка, зрозуміло, в українських школах не була популярною. Крім Ф. Прокоповича, римського поета Лукреція згадує автор київського курсу «Lyra» [304, арк. 18].

Вважаємо доцільним навести цей уривок з поеми Лукреція «Про природу речей» в українському перекладі:

Дітям, якщо лікарі полину хочуть дати гіркого

Випити, то перед тим