У психології існує низка досліджень, пов’язаних із науковим визначеням креативності (творчості) як сукупності творчих сил індивіда, зумовлених розвитком мотиваційних якостей особистості, пізнавальних процесів, мислення, здібностей, знань, умінь і навичок [6, 43].

С. Л. Рубінштейн характеризує творчість, як діяльність, яка створює щось нове, оригінальне, що крім того входить не тільки в історію розвитку самого творця, але і в історію розвитку науки та мистецтва і т. д. " [43, 482].

Французький дослідник Ж. В. Еорель тлумачить творчість "як здатність утворювати нові комбінації для вирішення складних проблем [44, 152]. Отже, творчість являє собою складну діяльність людини, результатом якої є нові продукти в матеріальній чи духовній сфері людського життя. Най-вищою формою творчості є діяльність, яка прокладає нові шляхи в науці та мистецтві. Така форма творчості доступна одиницям. Однак, на нашу думку, неправильно думати, що творчість випадає лише на долю вибраних. Творчість має місце всюди, де людська уява комбінує, змінює, народжує хоча б тільки елемент нового.

Для розкриття сутності творчої діяльності, методологічно важливо розглянути взаємозв’язок таких понять як "діяльність" і "творчість". Друге поняття ширше, а ніж перше. Воно може, на нашу думку, відповідати будь-якому створенню нових продуктів аж до природної творчості. Цей взаємозв’язок, ми вважаємо, слід розглядати в такому плані: будь-яка творчість може розглядатись як діяльність, але не будь-яка діяль-ність є творчістю. Тому і виникає необхідність введення поняття "твор-ча діяльність" на противагу діяльності репродуктивній (по зразку), яка спрямована на відтворення продуктів, які вже є в попередньому досвід.

Аналіз творчості, як процесу, психологи переважно проводять у зв'яз-ку з діяльністю уяви. На нашу думку, творча уява становить значний ін-терес як здібність, яка відіграє важливу роль у всіх сферах людської діяльності і є її складовою частиною.

Ось чому попереднє створення продуктів діяльності можливе тільки завдяки творчій уяві.

Взагалі уява як психічний процес виражається в створенні нових образів, на основі існуючого досвіду уявлень. При такому підході, на нашу думку, важко провести чітку межу між уявленням та творчістю. Уява дитини - дуже важливий компонент творчості, з його допомогою учні відтворюють в процесі творчої діяльності різноманітні життєві ситуації [44, 122].

Б. М. Теплов зазначає, що робота уявлення займає центральне місце в процесі художньої творчості, і тому будь-яка творчість, що входить в систему художнього виховання, повинна бути сильним засобом розвитку уяви [47, 9].

Як вже відомо, творчість - діяльність, спрямована на побудову но-вих продуктів, які виражають собою якусь певну суспільну - цінну ідею. Виникнення, конкретизація та "матеріалізація" такої ідеї відбувається з участю уяви. Ця ідея розвивається не сама по собі, а відбувається з тією мірою, якою вона втілена в образ, матеріал.

Виникнення задуму образу, його ідеї має три взаємопов'язані між собою етапи: абстрактний задум, імпровізація, конкретний задум.

Абстрактний задум ще не вказує на чітку спрямованість в розвит-ку образу. Щоб задум став реальним, конкретним слід відшукувати певний будівельний матеріал як чуттєвого так і раціонального характеру. Ці творчі пошуки відбуваються у формі імпровізації. Сприятливі умови для неї створюють стимулюючі питання. Умовою продуктивності імпровізації на наш погляд, буде уривчастий, стрибкоподібний характер самої імпровізації також різносторонній пошуки елементів образу та зв’язків між ними. Образ створюється фрагментарно і коли наступає виснаження фантазії в роботі над одним фрагментом образу, здійснюється стрибок до другого, третього і т. д. Потім знову відбувається повернення до по-переднього, залишеного на якийсь час фрагменту, таким чином уточнюється його структура. Встановлення загальної ідейної спрямованості образу і кінець імпровізації свідчить разом з тим про виникнення продуманого, цілеспрямованого підбору необхідних рис образу, про виникнення конкрет-ного задуму.

Безумовно, важливим у творчості є участь людських почуттів і емоцій. Емоції стимулюють творчий акт, надихають його. Творчість зба-гачується за рахунок процесу переходу внутрішнього в зовнішнє. Так заявляється виражаюча роль творчого акту. Відбувається інтенсифікація внутрішнього, оскільки чим яскравіше воно, тим воно більше потребує виходу назовні. Тут поки що діє простий закон емоцій, відповідно до яко-го вони повинні бути виражені, перетворені в дію [42, 165].

Як і будь-яка діяльність, творчість має певну послідовність ета-пів або ж стадій, які взаємопроникають одна в одну та взаємодіють.

На наш погляд, найбільш досконало класифікацію, яка охоплює усі сторони творчого процесу, запропонував Я.А.Пономарьов:

1) підготовка - особливий стан, є передбаченням для Інтуїтивного народження нової ідеї;

2) дозрівання - несвідома робота над проблемою ;

3) натхнення - в результаті несвідомої роботи в сферу свідомос-ті потрапляє ідея винаходу, відкриття, спочатку в гіпотетичному вигляді;

4) розвиток ідеї, її кінцеве оформлення і перевірка [37, 147].

Кожен наступний етап випливає з поперед-нього, що свідчить про те, що стадії творчої діяльності тісно пов’язані між собою і взаємодіють.

В процесі діяльності у дітей формуються ведучі якості особистості. До них відноситься і творча активність, яка виражається у ставленні до творчої діяльності, в якій яскраво проявляється індивідуальність людини. Формування і розвиток творчої активності особистості - завдання досить складне. "Навчити людину "робити" відкриття і думати творчо так само важко, як навчити його бути розумним, повідомивши правила життєвої мудрості" - пише А. Г. Спіркін [40, 56].

Творчу активність доцільно розглядати як "механізм" творчого процесу, суть якого полягає в тому, що без творчої активності неможлива ніяка творчість. З іншого боку, сам процес творчості може чинити на людину великий вплив, стимулюючи її ініціативу та творчу діяльність.

В процесі музично-творчої діяльності дитина набуває певного музичного досвіду. Способи засвоєння досвіду, а також здібності,