Музикальність - складне поняття, яке характеризується різним поєднанням окремих здібностей. Це є чисто людська здібність, що склалася в процесі суспільної практики.

Найбільш розгорнута характеристика музичних здібностей запропоно-вана психологом Б. М. Тепловим. Він показав різноманітні взаємозв'язки між музикою та переживанням людей, між діяльністю та здібностями, які при цьому розвиваються. А саме, психолог виділяє такі три основні музичні здібності:

1) здібність емоційного переживання і розрізнення ладових функцій;

2) здібність довільного користування слуховими уявленнями, що відображають рух мелодії. Це вже елемент музичного слуху, який лежить в основі гармонічного. Висока ступінь його розвитку є основою музичної пам’яті та уяви;

3) здібність активного (рухового) переживання музики, відчуття емоційної виразності його ритму, його точного відтворення [46, 73].

Характеризуючи музикальність необхідно розглянути здібності, які потрібні дитині для виконання конкретної музичної діяльності-слухання, виконання, творчості. Такими здібностями, на думку, Н. Ветлугіної є:

1) "здібність цілісного і диференційного сприйняття музики", що означає уважне слухання та співпереживання художнього образу в його розвитку, розрізнення засобів музичної виразності;

2) "виконавські здібності". До них відносяться: чистота співаць-ких Інтонацій, злагодженість рухів при грі на дитячих інструментах;

3) "здібності що проявляються в творчій уяві при сприйнятті музики, в пісенних, музично-ігрових, танцювальних імпровізаціях? [9, 85].

Практика музичного виховання показує, що діти здатні до продуктивної творчості, в якій проявляються ті чи інші здібності дитини, її нахили та інтереси. Таким чином, творча діяльність здатна впливати на особистість дитини.

Впровадження музично-творчої діяльності в практику загально-освітньої школи пов’язане з іменами таких відомих педагогів - музи-кантів як Б. Л. Яворський та Б. В. Асаф’єв. Вагомий їх внесок і в теоретичну розробку даної проблеми. Багато висунутих ними положень актуальні і в наш час.

Б.Л.Яворський зазначав, що в музичній творчості важлива не сама "продукція", а процес оволодіння дитиною музичною мовою [53, 41], і тому особливо важливим у вихованні дитини є "збереження" її спроможності творити звуки що допомагає їй виражати свої життєві потреби. І це "творче" виховання необхідно починати якомога швидше, інакше воно загубить свою спрямованість [53, 146].

Великого значення в творчому розвитку дитини та використанню імпровізації в загальноосвітній школі надавав Б. В. Асаф"єв. Він був глибоко переконаний, що "кожен, хто в будь-якому виді мистецтва зумів створити хоча б трішки свого, буде відчувати це мистецтво та розумі-ти його глибше, ніж той, хто не зробив цього. Музична просвіта не при-несе бажаних плодів, якщо роботи з дітьми не піде по шляху збудження творчого Інстинкту та виховання творчих навиків” [3, 81].

В сучасних програмах з музику, розроблених зокрема Д. Б. Кабалевським, музична творчість є важливим дидактичним принципом. "Всі форми музичних уроків в школі повинні допомагати творчому розвитку учнів, тобто виробляти в них прагнення до самостійного мислення, до прояву власної ініціативи, бажання зробити щось своє, нове, краще." [20, 31].

Виділяючи в навчальному процесі чотири види діяльності (слу-хання музики, хоровий спів, спів по нотах, імпровізацію), Г. С. Рігіна розглядає педагогічні основи кожного виду, комплексно вирішуючи сер-йозні, актуальні проблеми музичної педагогіки. Г. С. Рігіна розробила систему уроків музики початкових класів, методично пояснивши структуру кожного заняття, акцентуючи увагу на розвитку творчого потенціалу дитини та важливості застосування музичної Імпровізації з першого класу [39, 131].

В сучасному музичному світі суспільного значення набули методики раннього музично-творчого розвитку, розроблені Золтаном Кодаєм та Карлом Орфом. Головні принципи музичної педагогіки З. Кодая полягають у формуванні музичних здібностей і творчої активності дітей на основі музичних традицій фольклорного мистецтва; релятивної сольмізації, співу та розвитку музичного слуху і широкої музичної культури; включення музики у формування духовної цілісності людської особистості [31, 158].

Велике значення має втілення в масову школу системи музичного елементарного музикування К. Орфа. Загальні ідеї, що лежать в основі музично-педагогічної концепції вченого полягають в наступному: "… виховувати особистість та закласти міцний фундамент справжньої музикальності; шлях цей або ж початок шляху - ввести в світ "елемен-тарної музики" і спонукувати пізнати її творчо. Виховувати особистість дитини та людяність в маленькій людині!" [19, 26].

Американська музична педагогіка і психологія схильні вважати дитячу художню творчість проблемою номер один. Нею займалися такі вчені як А. Пірс, Кальвін Кеді, Сеті Колмін. В їх працях розкривається зміст музично-творчої діяльності дітей, які перебувають на різних вікових ступенях: в ранньому дошкільному віці, в дитячому садку, в елементарних школах, тобто дається характеристика творчих проявів дітей у віці від двох до восьми років.

Позитивним надбанням зарубіжних вчених можна вважати твердження про те, що джерелами творчості в багатьох випадках є життєві явища, і музика, музичний досвід, яким оволодівають діти. Методично доцільні та корисні розроблені ними застосування творчих завдань, спрямованих на розвиток чисто музичних здібностей.

Підсумовуючи все вище сказане, слід ще раз підкреслити, що перене-сення в наш час акценту на творчий розвиток учнів означає велику і позитивну зміну в загальному підході до проблеми виховання людини. Творча діяльність - це природна форма самовираження особистості, вияв її індивідуальності. Але необхідно зазначити, що в педагогічній практиці поки що головна увага приділяється вихованню творчості і, на жаль, в значній міри ще не вирішені питання пов’язані з вихованням творчості, як відносно стійкої риси особистості.

При всій складності і практичній не розробленості комплексу цих питань, не викликає сумніву той факт, що формування творчих здібностей у дітей треба починати із зміцнення і розвитку їх творчої