Ім'я Б. М. Лятошинського зв'язане з визначними творчими досягнен-нями українського радянського музичного мистецтва. Більш як за півстоліття своєї композиторської діяльності Лятошинський написав багато талановитих творів у різних жанрах. В його доробку дві опери, п'ять симфоній, чотири симфонічні поеми, три увертюри, чотири орке-строві сюїти, фортепіанний концерт, велика кількість камерних творів, дві кантати, музика до театральних постановок і кіно-фільмів.

Загально-інтернаціональні риси її органічно синтезуються з колоритом україн-ського мелосу, а згодом насичуються елементами загальнослов'янського музичного фольклору. Його думка сувора і стримана, коли композитор вдається до важли-вих філософських узагальнень. Його почуття палкі й безпосередні в моменти душевної відвертості. Музиці Лятошинського властиві героїка, піднесена патетика, емоційна насиченість відзначає високий професіональний рівень, глибока філософська зосередженість, могутнє симфонічне дихання. В узагальнених, але не-повторно-своєрідних формах в ній відбилися найбільш характерні риси мислення й почування народу. Ось чому творчість Лятошинсько-го, цього великого майстра нашого часу, є своєрідним показником рівня культури нашої республіки.

Борис Миколайович Лятошинський народився 3 січня 1895 року в м. Житомирі. Його батько Микола Леонтійович був вчителем історії. Крім педагогічної роботи, він займався нау-ковою діяльністю в галузі історичних наук. Мати добре грала на фортепіано й співала. Вчився юний Лятошинський у житомирській гімназії, яку закінчив у 1913 році. З ранніх років хлопчик виявив велику музичну обдарова-ність. Вчився грати на скрипці і фортепіано. В 14 років написав кілька музичних творів, серед яких — мазурка і вальс для фортепіано, фор-тепіанний квартет. Перші твори молодого композитора з успіхом ви-конувалися в Житомирі. У 1913 році Б.Лятошинський переїхав до Києва, де почав навчатися на юридичному факультеті Київського університету. Одночасно він го-тувався до вступу в консерваторію, беручи приватні уроки у Р.Глієра, а після запрошення останнього професором Київ-ської консерваторії став студентом його класу. З 1914 по 1920 рік Глієр був директором консерваторії і зробив чи-мало цінного у справі піднесення музичного життя на Україні. Серед учнів його класу в Києві були відомий український компо-зитор Л.Ревуцький, Юліан Скрябін, музикознавець А.Альшванг та інші. Для Лятошинського вчитель став справжнім другом на все життя. Після смерті Глієра Борис Миколайович закінчив та оркестрував кон-церт Глієра для скрипки, а в 1964 році присвятив його пам'яті симфо-нічну «Ліричну поему». У 1918 році Лятошинський закінчив юридичний факультет універ-ситету, а ще через рік — консерваторію по класу композиції. Після закінчення консерваторії у 1919 році Лятошинського зали-шили там викладачем музично-теоретичних дисциплін. З 1935 по 1937 рік він працював також професором Московської консерваторії, де вів курс спеціальної інструментовки. З того часу і до останніх днів життя Лятошинський не залишав педагогічної роботи, виховавши талановитих композиторів і музикознавців, серед яких проф. Г.Таранов, проф. І.Белза, І.Шамо, Ю.Щуровський, Л. Спасокукоцький, Р.Верещагін, О.Андрєєва, М.Фролов, М.Полоз, О.Канерштейн, В.Пономаренко, Ю.Майстренко, В.Кирпань, Л.Дичко, Л.Грабовський, В.Сільвестров, музикознавці Н.Матусевич, Т.Тер-Ованесова та ін. Разом з педагогічною і творчою роботою Борис Миколайович за-ймався й громадською діяльністю — у лютому 1939 року на Респуб-ліканському з'їзді композиторів його було обрано головою Спілки композиторів України. Під час Великої Вітчизняної війни Київську консерваторію було евакуйовано. Борис Миколайович працював у Саратові у складі про-фесорів Московської та Саратовської консерваторій, які на час війни об'єдналися в один заклад. У складних умовах евакуації - в холодній кімнаті, часто при каганці — Лятошинський працював для спеціально створеної в Саратові радіостанції ім. Т.Г.Шевченка, що транслювала свої передачі для партизан і мешканців тимчасово окупо-ваної України. В цих передачах брали участь відомі піаністи Т.Ніколаєва, В.Нільсен, О.Едельман, співаки П.Кармелюк, О.Воллох вико-нували сповнені героїчного пафосу цикли романсів Лятошинського на слова В.Сосюри, в яких втілилися власні думки композитора про Україну, про перемогу над ворогом. Живо відгукуючись на всі події в житті нашої країни, Лятошинський брав участь у виступах на мітингах протесту українського народу проти провокаційної пропаганди німців, які кричали про «загибель» української культури. Разом з ним перед народом виступали уславлені діячі культури — співаки І.Козловський, 3.Гайдай, М.Литвиненко-Вольгемут, І.Паторжинський, письменник Я.Галан. У вересні 1943 року Лятошинського запросили на рік до Москов-ської консерваторії, але 10 листопада 1943 року, після визволення Киє-ва, він першим же літаком повернувся до рідного міста у складі делега-ції українських працівників культурного фронту разом з поетами М.Рильським, М.Бажаном і художником М.Дерегусом. Після війни Лятошинський багато часу приділяє громадській роботі. Він член Правління Спілки композиторів УРСР, художній керівник ук-раїнської філармонії, член журі на різних міжнародних конкурсах. Гуманність, уважність і чуйність, властиві натурі Бориса Миколайо-вича, повною мірою виявилися в його роботі як депутата міської ради. Не шкодуючи часу і здоров'я, він самовіддано служив людям, допомагаючи їм розв'язувати найрізноманітніші проблеми життя. В останнє десятиріччя твори Лятошинського дедалі частіше звучать не тільки в нашій країні, а й за кордоном. Композитор кілька ра-зів їздив до Польщі на фестиваль «Варшавська осінь», де активно знайомився з сучасною світовою музикою. У 1957 році як представник Спілки композиторів СРСР він здійснив подорож до Болгарії, де від-значалося 100-ліття від дня смерті М.І.Глінки. Був в Італії, Франції, Англії, НДР, Австрії, Швейцарії, Швеції. У 1958 році за ряд творів на польську тематику Лятошинський одержав від уряду Польщі разом з К.Паустовським і С.Совєтовим премію «За зміцнення польсько-ра-дянської дружби», а також був нагороджений «Медаллю тисячоліття». Всі кошти премії Борис Миколайович вклав у фонд шкіл Польщі. Під час закордонних подорожей він познайомився з