Життя Бориса Миколайовича — безперервні творчі пошуки, допит-ливий інтерес до мистецтва, літератури, науки, політики. Він був лю-диною романтичною, мрійливою, мав нахил до опоетизування люд-ських почуттів і пристрастей, у своїй музиці відтворював якнайтонші коливання настрою, звукової світлотіні. Його улюбленими компози-торами були, головним чином, представники романтичного напрям-ку — Шуберт, Ліст, Вагнер, з російських — Скрябін. З нової музики Лятошинський дуже цінував оперу А.Берга «Воццек». Зовнішньо стриманий, Лятошинський насправді був великим жит-тєлюбом, мав лицарську вдачу, щиро піклувався про долю слабих чи тих, хто потребував допомоги. Інтереси Лятошинського були надзвичайно різнобічними. Він ціка-вився новими науковими пошуками, прекрасно знав світову художню літературу, чимало творів якої читав в оригіналі, володіючи кількома іноземними мовами (зокрема французькою і німецькою). Та його справжньою стихією була музика. Задумавши новий твір, Лятошинський спочатку довго «виношував» його в собі, лише в кінці творчого процесу вдаючись до ескізного запису. Взагалі майже ніколи в процесі творчості не грав на фортепіано — весь оркестр «уявляв» внутрішнім слухом. Приступивши до оркестрування своїх творів, умів повністю «виключитись» і не реагувати на навколишнє. Прекрасний піаніст, Лятошинський блискавично читав з листа, вільно запам'ятовував музику на слух чи тільки проглянувши парти-туру очима. Блискуче музичне обдарування Лятошинського виявилось і в його диригентській діяльності. Хоча спеціально диригування Лятошинський ніколи не вчився, але ще в 1917 році вперше прилюдно продиригував другою частиною своєї Першої симфонії, що мала назву «Лірична поема». В авторських концертах Лятошинський завжди виступав як диригент-виконавець власних композицій. Творчість Лятошинського узагальнює найкращі риси духовної діяльності нашого су-часника. Висока етика композитора, прогресивність його політичних переконань, чесність, людяність зумовили загальний гуманістичний напрям його художньої діяльності. Мрійливість, природна емоційність відбилися в романтичній відвертості, психологічності й динамічній на-пруженості його музики. Високий професіоналізм, вихованість в ат-мосфері поваги насамперед до вітчизняної культури, а також до мис-тецтва інших народів, широта поглядів, розуміння суспільних явищ обумовили жанрове багатство, національний колорит, довершеність музичної форми, масштабність мислення композитора, оперування складними категоріями в мистецтві.

Лятошинський — видатний композитор-симфоніст. Симфонізм — це принцип, метод мислення, який передбачає монументальність задуму, розв'язання складних проблем у плані серйозних філософських уза-гальнень в атмосфері безперервних якісних перетворень образного матеріалу. Лятошинський — симфоніст передусім драматичного, тобто конфліктного плану. Антиподом такого типу драматургії в епічний симфонізм з поступовим розгортанням подій, картинним зіставленням неконфліктних ліній чи образів. У багатьох творах Лятошинського різних форм і жанрів ми спостерігаємо синтез обох типів музичної драматургії — драматичного й епічного. Вихований у класі Р.Глієра, Лятошинський одразу став на шлях реалізму і вже в ранніх творах виявив прихильність до сфери образів та ідей класиків — Бородіна, Глазунова і частково Скрябіна.

У написаному в студентські роки Першому струнному квартеті (1915) вагомо прозвучала тема любові до батьківщини. Першу симфонію Лятошинський писав ще в період навчання в кон-серваторії. Перша її частина стала його дипломною роботою. Останні дві частини було закінчено у 1919 році. Перше виконання симфонії відбулося під керівництвом Р.Глієра у 1923 році в Києві. Образний зміст Другого квартету Лятошинського (1922) — ніжно-лірична хвилююча музична розповідь, сповнена чарівних барв, світ-лих звукових гармоній. У цих двох творах відчувається поступова еволюція музичного мис-лення Лятошинського.

20-і роки для Лятошинського були періодом напружених пошуків своєї тема-тики, свого стилю, своєї творчої концепції, нових засобів художньої виразності для втілення духовного (емоційного) світу людини, нової свідомості сучасного йому покоління. В цей час він працює в бага-тьох жанрах — від вокальних мініатюр до опери. Його приваблює поезія символістів з її примхливими загадковими образами, багатством поетичних барв, прихованою емоційністю. В романсах ор. 8—12 (1923 — 1924) розвинена форма, рухливі, динамічні образів. Виділяється своїм полум'яно-патетичним змістом «Чайка». Знахідки в галузі музичної мови в романсах Лятошинський викори-стовує в інструментальній музиці. У тому ж 1922 році він пише Пер-ше тріо для скрипки, віолончелі й фортепіано. Є дещо принципово спільне в мелодиці зрілих творів Лятошинського і мелодиці Рахманінова. Але у Рахманінова — видатного мелодиста — лінія мелодичного розвитку розгортається поступово, ніби ллється, у Лятошинського ж вона окремими уступами підіймається до кульмінації. При тому цей рух супроводжується весь час тональ-ними змінами й дуже гострими «терпкими» акордовими сполучення-ми, що викликають більш динамічне відчуття музичного процесу. Окре-мі мелодичні лінії взаємодіють більш активно, ніж у ранніх творах, що часто приводить до виникнення дисонантних сполучень. Знайшовши дійові динамізуючі засоби, Лятошинський тим самим розширив масштаби й вагомість своєї музичної думки,— це характери-зує його як симфоніста. В ці роки Лятошинський продовжує інтенсивно працювати в ка-мерному жанрі. Крім романсів, з'являються дві його сонати для фор-тепіано, цикл фортепіанних п'єс «Відображення», Соната для скрипки і фортепіано. Останній твір написаний у 1926 році. Його художньо-технічна до-вершеність свідчить про зовсім зрілу майстерність митця. В сонаті