20-ті роки композитор завершує створенням опери «Золотий обруч» (1929) за повістю Івана Франка «Захар Беркут» (лібрето Я.Мамонтова). Оперу було поставлено в ряді міст України (Київ, Харків, Одеса), де вона мала великий успіх у слухачів. Весною 1970 року її відновив Львівський театр опери та балету, постановка якого була відзначена Шевченківською премією за 1971 рік. В кінці 20-х і першій половині 30-х років Лятошинський багато працює над оркестровками опер і балетів Глієра, пише музику до кінофільмів і театральних п'єс. Визначною подією у творчій біографії Лятошинського стала Друга Симфонія, створена у 1935—1936 роках. У тому ж 1936 році композитор оркеструє оперу М. Лисенка «Та-рас Бульба» в редакції Л. Ревуцького і пише цикл романсів на тексти О. Пушкіна. В наступному році виходить збірка його обробок укра-їнських народних пісень для голосу і фортепіано ор. 28. Залишаючи незмінною народну мелодію, Лятошинський додає свій фортепіанний супровід. Але цей супровід аж ніяк не можна назвати простою гармоні-зацією. Наступною великою роботою Лятошинського була монументальна опера «Щорс» за сюжетом з епохи громадянської війни на Україні (лібрето М. Рильського і І.Кочерги). Працював композитор над нею дуже успішно і швидко. Оперу було закінчено на початку 1938 року, а вже влітку показано делегатам XIV з'їзду КП(б)У. У тому ж році її поставили оперні театри Києва, Одеси, Дніпропетровська, Вінниці. Але через недосконале лібрето опера швидко зійшла зі сцени. У новій музичній редакції І.Белзи на лібрето І.Драча опера під назвою «Полководець» була відновлена в Києві. Отже, український народний елемент став невід'ємною рисою сти-лю Лятошинського. У 1939 році композитор написав ще один твір на національну тематику — «Заповіт» Т.Шевченка.

У подальших творах кінця 30-х — початку 40-х років композитор продовжує широко використовувати українську тематику. Пише ще ряд обробок народних пісень для голосу з фортепіано, романси на слова І.Франка, Л.Первомайського, М.Рильського, В.Сосюри, С.Голованівського. Абсолютно всі твори Лятошинського воєнного періоду прямо чи опосередковано пов'язані з українською тематикою. Знаменитий «Ук-раїнський квінтет» (1942,1945), відзначений Державною премією, Друге тріо, Четвертий струнний квартет, фортепіанна сюїта, романси, більше сот-ні обробок українських народних пісень — все це насичено соковитим українським мелосом, національними танцювальними ритмами. У Третій симфонії (1951) втілено ідею перемоги світла над темря-вою, зміст її відбиває думки і почуття цілих мас народу. Познайомившись з характерними особливостями пісенного фолькло-ру польського, болгарського, сербського, хорватського народів, Лято-шинський дуже зацікавився новими і свіжими для нього інтонаціями. У 1953 році він написав «Слов'янський концерт» для фортепіано з ор-кестром, майже весь тематичний матеріал якого інтонаційно пов'яза-ний з пісенністю західних слов'ян, особливо з польськими наспівами і танцювальними ритмами. Згодом до «слов'янського» циклу приєднується ще ряд творів — дві мазурки на польські народні теми для віолончелі з фортепіано, два романси на слова А.Міцкевича «Спогад» і «В альбом Кароліні Яниш», симфонічні поеми «Гражина» (1955, до 100-річчя від дня смерті А. Міцкеви-ча) і «На берегах Вісли», «Польська сюїта», «Слов'янська увертюра», П'ята — «Слов'янська» — симфонія, «Слов'ян-ська сюїта». У Четвертій симфонії (1963) Лятошинський з властивим йому ро-мантичним пориванням втілив по-філософському мудрий роздум про пережите, зіставивши образність сучасного й минулого. У Четвертій симфонії поруч з типовими для драматичної концепції Лятошинського образами введено й трагічні мотиви, що відповідає по-ставленому ідейному завданню. Всередині другої частини після бурхливого розробкового розділу раптово, немов здалеку, доноситься ритм похоронного маршу: то наче спогад з далекого минулого. У 1965—1966 роках Лятошинський працював над П'ятою («Слов’янська») симфо-нією. Це епічний твір, в якому оригінальне поєднані фантастика і ге-роїка, лірика і гумор, є тонкі психологічні зарисовки. Тому епічний зміст образної основи симфонії розкривається за властивим Лятошинському принципом драматургії — стихією динамічно-напруженого роз-витку думки.

Борис Миколайович Лятошинський помер 15 квітня 1968 року раптово, повний творчих сил і планів. Він мріяв написати Шосту симфонію. Лятошинський весь час шукав нових засобів музич-ної виразності, оригінальних музичних форм.

Його видатні заслуги в галузі музичної творчості, громадсько-педагогічної діяльності уряд багаторазово відзначав високими й почесними наго-родами. Двічі він був удостоєний Державних премій: у 1946 році — за «Український квінтет», у 1955 — за музику до кінофільму «Тарас Шевченко». У 1938 і 1955 роках Лятошинський був нагороджений ор-денами «Знак Пошани», у 1946 році — медаллю «За трудову доб-лесть», потім — орденом Трудового Червоного Прапора; до 50-річчя Радянської влади уряд нагородив композитора орденом Леніна. У 1945 році Борису Миколайовичу було присуджено звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в 1967 — звання народного артиста СРСР. У 1971 році, посмертно, його оперу «Золотий обруч» було удо-стоєно Шевченківської премії. Житомирська музична школа, розташо-вана недалеко від будинку, де народився видатний композитор, та Харківське музичне училище носять нині його ім'я.

Творча спадщина Бориса Миколайовича Лято-шинського надовго