Простежимо еволюцію гончарського круга. Прообраз його - звичайнісіньке листя, шматочок деревної кори, дерева, мати або шкури тварин. На них, як на площині, стародавній гончар клав глиняну грудку і, повертаючи, формував посуд. Це скорше були підкладки, що мали запобігати прилипанню глини до землі або каменя, але водночас вони допомагали оглядати майбутній виріб зусібіч, формувати його більш-менш симетричним і рівним.

Поворотна дощечка на короткому вертикальному

стрижні - наступний крок на шляху до винайдення гончарського верстата. Вісь закріплювалася на підп'ятнику. Така конструкція давала можливість пришвидшити обертання робочої площини, а головне - зцентрувати її. Східні слов'яни вісь закріплювали на лаві, за нею майстер і працював, спрямовуючи лівою рукою рух площини-диска проти годинникової стрілки, а правою формуючи посуд або підрівнюючи сформований уручну. Саме за таким верстатом працювали черняхівці.

В історії вітчизняного гончарства одно-дисковий ручний гончарський круг проіснував до Х-ХІ сторіччя, коли був заступлений дводисковим ножним. Завдяки цьому вдосконаленню збільшилися швидкість та інерція обертання, рівномірність руху, обидві руки майстра вивільнилися для роботи з глиною. Ножний гончарський круг - це вісь із двома дерев'яними кружалами, закріпленими на ній. На верхньому гончар формує посуд. Спіднє, більше кружало (воно зветься "спідняком") - він пускає в рух ногою. До спіднього кружала прикріплено противагу - маховик для продовження інерційності руху. Такий гончарський круг дожив до наших днів.

Горщик - "дитя" гончарського круга. Він поширений у більшості народів світу, зокрема в слов'ян. Давніше горщик був основним видом посуду, недарма самих гончарів називали горшколіпами, горщарями, а їхні майстерні - горшечнями. Назва ця походить від слова "горнець", тобто "вироблений у горні". Як абетка починається з літери "а", так і з горщика - гончарська наука. Вважається, що той, хто зумів його виточити, - зможе виточити й будь-яку іншу посудину.

Ролю горщика в житті українців підтверджують численні прислів'я ("Не святі горшки ліплять", "Хоч горщиком назви, тільки в піч не став", "І на дірявий горнець знайдеться покупець" та ін.), загадки ("Всіх годує, а саме голодує", "Без матері родився, без попа хрестився, без смерті вмер", "Вогню не страшусь, води не боюсь" та ін.), прикмети (горщик як символ родинного достатку, злагоди: "Сімейний горщик веселіше кипить"; як магічний посуд: "Робись, робись, горщику, зварю в тобі борщику. Дам поснідать дощику з глиняного горщика" та ін.). Спробуймо оцінити горщик як доцільно конструктивний і логічно пропорційний витвір. Власне саме ці "чесноти" горщика й зумовили те, що серед інших видів посуду він веде перед у довголітті (скажімо, творцями праукраїнського горщика були гончарі зарубинецько-черняхівської культури, хоч близькі до нього форми трапляються на наших теренах ще в епоху неоліту).

Виплекана численними поколіннями гончарів, форма горщика ідеально відповідає всім практичним вимогам. Висота класичного горщика дорівнює ширині його в найширшому місці. Інакше кажучи, горщик вписується в квадрат, зрештою - і в коло. Обтічна форма сприяє максимальному прогріванню всього об'єму у вогні. Задля цього звужено й нижню частину, за яку горщик беруть рогачем, щоб поставити в піч. Поперечник отвору горщика також обумовлений практичною доцільністю - щоб до нього можна було покласти великий шмат м'яса, а великою ложкою дістати його, а крім того, щоб посудину легко було мити зсередини рукою. Але - не більший, інакше страва швидко вихолоджуватиметься. Покришку, якою накривали горщик, готуючи страву, потім знімали, перевертали І використовували вже як миску.

Хто ж був творцем такої досконалої форми? Сама природа, точніше "божественна модель" - образ людини. За антропоморфне походження форми горщика промовляють і назви його частин та деталей. Найширше місце називається "туловом", над ним - "плечики", па які кріпляться одна або дві "ручки" ("вушка"), верхня частина - то "шийка", або "горло", іноді - з носиком, нарешті нижня частина - "боки". Ще донедавна гончарі рідко наважувалися ставити на денці ютового горщика свій підпис (клеймо), мовляв: я був лише співавтором її Величності Природи, творив за її "підказкою".

Цікаве в біографії горщика і те, що вчені схильні всерйоз розглядати його значення в розвитку... обчислювальної техніки! Давній вислів "від горшка два вершка" (вершок - міра довжини, яка спочатку дорівнювала довжині фаланги вказівного пальця, а пізніше - 4,45 см) наштовхнув математиків на думку, що йдеться про первісну одиницю довжини.

Форма горщика (миски, макітри, глечика, казана, кухля і т.д.) докняжої доби практично не змінилася до нашого часу. Як і процес створення їх. І це при найістотніших зрушеннях в інших ремеслах! - техніко-технологічних і художньо-вжиткових. Гадаємо, секрет живучості традицій гончарства - у надзвичайно простій, навіть примітивній технології цього ремесла і так само в простоті й вікодавній вивіреності форми його виробів.

А тепер спробуймо простежити еволюцію іншого визначного винаходу, безпосередньо пов'язаного з гончарством, - цегли.

Ми вже згадували про житла, зроблені з плетива гілок, соломи, очерету, трави, "склеєних" глиною. Люди експериментували, додаючи до глини то пісок, І о жорству, то щебінь чи полову. Такий глинопліт виходив ще міцніший. "А якщо спробувати виготовити з такої суміші - глини, соломи (або ж - очерету, гною, піску, кінського волосу, костриці) - будівельний камінь?" - міркував стародавній будівничий - і винайшов цеглу. Такі цеглини сушили па осонні й