Реферат

На тему:

Соціологічна сутність культури

Соціологія вивчає суспільство крізь призму діяльності людей. Коли суспільство — це сукупність людей, які поєдналися соці-альними зв'язками й відносинами, утво-рюючи соціальні спільноти і створюючи соціальні інститути, то культура — про-дукт їхньої діяльності, умова дальшого їхнього існування. Це:

сукупність матеріальних і духовних цін-ностей, що відбивають певний рівень істо-ричного розвитку даного суспільства і людини;

рівень опанування того чи того виду знань або діяльності;

сфера духовної життєдіяльності суспільства (система осві-ти, виховання, релігії, творчого творіння тощо);

форми соціальної поведінки людини, зумовлені рівнем її виховання й освіти.

Термін «культура» (лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. До цього він використовувався тільки в словосполученнях, означаючи функцію чогось — здобуття знань (cultura scientiae), удосконалення мови (cultural literatum), вироблення правил поведінки (cultural jurios) тощо. Згодом цим терміном почали позначати всі ті зміни в навколишньому середовищі, що здійснюються, матеріальні й моральні цінності, що створюються не природою, а людьми (зна-ряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, взірці, норми, соціаль-ний контроль тощо), те, що відрізняє людину від тварин, — людські якості, які не регулюються біологічними інстинктами, не успадко-вуються від природи, не передаються генетично, а формуються (під впливом досвіду, набутого людством) конкретною людиною в собі, в інших людях, у суспільстві в результаті соціальної взаємодії.

До культури належать також і ті явища, що поєднують природ-ний інстинкт людини і соціальний контроль над ним. Наприклад, здатність людини силою захистити особисту позицію в конфлік-тній ситуації і вміння стримати себе від насильницьких дій.

Культура — це спосіб засвоєння реальної дійсності на підставі оцінки й виявлення різних цінностей, норм, орієнтацій, засобів, які втілені в різних видах дій у різних формах. Вона допомагає людині відрізнити добре від поганого, розумне від дурного, до-зволене від недозволеного, прибуткове від збиткового тощо. У поведінці людей, в їхній діяльності культура втілюється в пред-метно-речових і знаково-символічних формах. Вона здатна роз-виватися.

Сприйняття культури відбувається в процесі соціалізації осо-бистості, її виховання й навчання. За допомогою книжок, засобів масової інформації, спілкування, спостереження за поведінкою інших, за допомогою власної діяльності людина нагромаджує власний досвід, робить своїм здобутком культуру сім'ї, нації, людства в цілому. У цьому сенсі розвиток людства означає роз-виток культури.

Однозначне тлумачення культури неможливе, бо вона прони-зує всі сфери життєдіяльності суспільства, набуваючи різних від-тінків. Немає іншого терміна в соціології, котрий би так часто вживався і був таким значущим, як культура. Ще на початку сто-ліття Е. Тайлор визначив культуру (цивілізацію) як комплекс знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і де-яких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною—членом су-спільства.

Поняття «культура» і «цивілізація» Е. Тайлор уживав як сино-німи. Проте згодом чітко виявилися «виразки» цивілізації — термоядерна і біологічна зброя, екологічні кризи, Чорнобильська катастрофа, урбанізація з її крайнощами, наркоманія тощо. Усе, що в цивілізації спрямоване проти людини, її життя, фізичного й морального здоров'я, не може утворювати культуру. До неї на-лежить лише те, що має розумні засади.

Н. Смелзер визначає культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, однакові для людей, поєднаних пев-ним способом життя. При цьому він наголошує, що культура створюється людьми і що культури навчаються. Отже, вона має відтворюватися кожним поколінням і передаватися від поперед-нього покоління до наступного.

О. Якуба вважає, що культура є якісною характеристикою окремих індивідів, спільнот, суспільства в цілому, вона відтво-рює міру їх прогресу, панування над силами природи і власними соціальними зв'язками й відносинами.

Н. Черниш наголошує, що культура — це складне динамічне утворення, яке має соціальну природу і знаходить свій вираз у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збе-реження й розповсюдження матеріальних предметів, поширення засобів дій, ідей, ціннісних уявлень, які забезпечують взаємодію і взаєморозуміння в різних соціальних ситуаціях.

«Філософська енциклопедія» (1983 р.) дає, на нашу думку, найзмістовніше визначення культури як специфічного способу організації та розвитку людської життєдіяльності, відображе-ного в продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соці-альних норм і установок, у духовних цінностях.

Отже, нині фіксуються три основні сфери прояву людської культури — ставлення людей до природи, ставлення людей один до одного і ставлення людини до самої себе.

Як складне й багатогранне явище культура вивчається багатьма науками. Політологія вивчає політичну культуру, економіка — культуру виробничої діяльності, праці тощо. Соціологія має свій об'єкт і предмет вивчення (див. рис). її цікавить культура як сис-тема явищ, процесів, відносин, що є результатом соціальної взає-модії і якісно відрізняє людину від іншого живого світу; культура як соціальний механізм взаємодії особистостей, соціальних груп і суспільства з навколишнім середовищем, механізм, що допомагає їм співіснувати, зберігати свою цілісність, притаманні їм цінності, переконання, традиції, норми поведінки, спосіб життя.

У вітчизняній соціології сформувалося кілька підходів до вивчення культури. Предметом соціологічного дослідження культури може бути:

уся система культури як єдине ціле чи будь-який її вид, що розглядається у взаємодії з іншими суспільними системами;

кожний з елементів соціодинаміки культури, культурної ко-мунікації, що вивчаються у співвідношенні з іншими елементами культури чи з іншими суспільними системами.

Соціологічний підхід до вивчення культури має принципові особливості:

культура тлумачиться як системна якість моральної сфери суспільства, тобто суспільство і культура співвідносяться не як ціле і частина, а як ціле і його якість. У цьому контексті культура наявна в усіх без винятку сферах суспільного життя;

культура завжди зв'язується з творчою діяльністю й у своє-му як