РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Культура класичного арабського Сходу
План:
1. Іслам як культурний феномен.
2. Політика, право і мораль арабського Сходу.
3. Арабо-мусульманська філософія.
4. Наука арабського Сходу.
5. Мистецтво арабського Сходу.
Іслам як культурний феномен
На початку VIII ст. нової ери Аравія, яка в ті часи вважалася таким собі ведмежим закутком світової цивілізації несподівано породила лавину, що за кілька десятків років накрила собою велетенський простір від Середньої Азії до Іспанії. Численні народи Ближнього і Середнього Сходу, Північної Африки, Північної Індії та Іспанії були об”єднані в гігантську державу - Арабський халіфат. Після його розпаду виникла ціла низка самостійних держав. Але з моменту арабських завоювань усі ці держави, крім Іспанії, зберегли одну важливу спільну рису, що справила суттєвий вплив на їхній подальший культурний розвиток. Цією рисою стала релігія іслам (з араб. - покірність), яка поширювалась арабськими завойовниками.
Іудаїзм, християнство та іслам виникли в народів, котрі були етнічно і духовно близькими. Справа в тому, що араби і євреї належать до однієї і тієї ж семітської сім”ї народів. Це, до речі, відображено і в Біблії, і в Корані. Обидва народи походять від одного прабатька Ібрахіма (Авраама). Тільки євреї ведуть свій рід від його сина Ісаака, а араби - від Ізмаїла (Ісмаїла).
З давніх-давен в Аравії жили арабські племена. Араби - автохтонне семітомовне населення півдня Аравійського півострова.
Аравія - оточене горами плоскогір”я з дуже посушливим і спекотним кліматом. Населяли її переважно кочівники - бедуїни. Основою їхнього існування було здебільшого розведення верблюдів, скотарство. Осілі араби вели в оазах зрошуване землеробство, займалися посередницькими операціями між різними країнами.
В VI-VII ст. у арабів переважно зберігався родоплемінний устрій. Основою родової організації був намет окремої сім”ї. Група наметів утворювала рід, клан (каум), а кілька кланів об”єднувалось у плем”я (кабілла). На чолі племені стояв сеїд (з араб. - пан), до компетенції якого входило розбиратися з суперечками і позовами, головувати на зборах старійшин (меджлісі), а під час воєнних конфліктів керувати військом. У ті часи в арабів був поширений звичай хлібосольності, існував обов”язок кровної помсти.
Своєрідними лівою і правою руками сеїда були поет, котрий прославляв щедрість і великодушність племінного вождя, мужність і військову доблесть племені, а також жрець (кахин), гадання якого, без сумніву, впливали на прийняття важливих для життя племені рішень.
Як ми бачимо, ще в ті доісламські часи араби цінували мистецтво слова, що пізніше виявить себе у їх цивілізації.
У VI-VII ст. араби соціально розшаровувалися. Виокремилися роди, племена. В містах, які виростали в оазах, деякі види діяльності (караванна торгівля, лихварство) стали привілеєм окремих родів.
В уяві арабів богів було багато, “жили” вони в певній місцевості . Чимало богів Південної Аравії походило з пантеону богів стародавнього Вавилона. Серед північних арабських племен дуже поширеним було шанування так званих бетилів (від араб. - житло бога). Це були вертикально поставлені камені, в яких людська фантазія допомагала впізнавати антропоморфні фігури. Язичницькі уявлення про богів, ідолопоклонство мирно уживалися з вірою у верховного Бога, котрий, на відміну від рядових богів та богинь, не мав власного імені. Можливо, його надто священне ім”я заборонялося промовляти вголос. Через те його просто звали Богом (Аллахом). Верховного бога шанували тільки окремі люди,яких називали ханіфами.
Арабам були відомі релігії народів, з яким вони воювали чи торгували. Християн різних сект і течій називали насара, вони жили по всій Аравії. Араби підтримували тісні зв”язки з Візантією. Південна Аравія здавна перебувала в орбіті грецької, римської, а потім візантійської культури. Значну роль в житті стародавнього Ємену відіграли і общини яхуді. Так араби називали послідовників іудаїзму. Законодавство стародавнього Ємену більше нагадувало іудейське, ніж вавилонське.
Саме на перехресті караванних шляхів з Китаю та Індії через Ємен в Єгипет, на заході Аравійського півострова виникло місто Мекка. Поруч їз Меккою розташовувалися відомі святині арабів, головними з яких були Кааба і джерело Зем-зем, які пізніше стали святинями ісламу. В Каабі зберігається Чорний камінь - головна святиня ісламу. Під час паломництва необхідно сім разів обійти навколо каменя і торкнутися його. За легендою, Чорний камінь - то скам”янілий ангел, котрого послав Аллах на землю. Він почорнів від поцілунків грішників, але в день Страшного Суду знову відновить свою первозданну чистоту.
Там у Мецці, 29 серпня 570 р. н.е. і народився, за арабськими джерелами, Мухаммад, пророк ісламу. Він походив із небагатого, але знаменитого роду Хашим.
Завдяки “божественним прозрінням”, які сходили на Мухаммада в сорокарічному віці, він дістав підтвердження обрання його єдиним богом Аллахом своїм посланцем (расулом). Мухаммад почав свою проповідницьку діяльність у рідному місті близько 610 року. Першими прихильниками нової релігії стали найблжчі родичі пророка та їхні раби. Проте невдовзі Мухаммад з невеликою групою прибічників повинен був тікати в сусідню оазу Ясріб. Його учення, що стало відомим жителям оази містило важливу і цікаву для них думку - знищення міжплемінної і внутрішньої ворожнечі. Пророк Аллаха виходив із того, що всі віруючі становлять один народ - єдину умму, яка стала ядром майбутньої мусульманської держави.
Об”єднання усіх арабів під зеленим знаменом ісламу завершили уже перші наступники Мухаммада - “праведні халіфи”.
Незабаром після свого виникнення іслам розділився на два основні напрями: суннізм та шиїзм, а також ряд сект.
Феномен ісламу полягає у тому, що ця релігія за дуже короткий час зуміла згуртувати у єдину цивілізацію
