Тим часом аналогічна ситуація склалася в Погребищенській агрошколі, де під загрозою знищення опинились рештки збірки старовини та бібліотека графа Ржевуського. Розпорядження обстежити маєток надійшло до музею від Укрнауки: “Укрнаука одержала відомості, що за часи громадянської війни, в Погребищенській Агрошколі залишалася низка художніх творів, що належали колись приватним власникам. Таких речей було за 500 примірників і залишилося до 30 штук на стрісі школи, між іншим картини “Тріумф Венери - “Поклонение волхвов”, голянськоі школи, які без догляду і в небеспечному стані.”" 13 березня 1927 року до Погребищенськоі агрошколи терміново від'їзджають Мовчанівський та Говядовсь-кий. За декілька днів ними було оглянуто графську бібліотеку та підготовлено документи на її передачу до музею. Трьома підводами в 35 мішках було відправлено до музею Бердичева книжковий скарб - 3017 книг латинською, французькою, польською мовами різних європейських видань.

Восени цього ж року до Окрвиконкому надійшли тривожні повідомлення з Верхівці, що “...в палаці бувш. графа Ржевуського знаходиться багато малюнків великої художньої вартости, як наприклад: копія в натуральний розмір з полотна Гвідо Рені “Рассвет перед восходом солнца”, яка в трьох місцях порізана. Один великий малюнок використовується як класна доска для слухачів Агрошколи, що розташована в палаці. Всього мається біля 10 малюнків і вони систематично нищаться.”" Окрвиконком дає розпорядження Мовчанівському виїхати до Верхівці й з'ясувати стан справи на місці. Після ретельного обстеження маєтку Мовчанівський в доповідній записці зазначив, що палац є цінною архітектурною пам'яткою, яку треба охороняти. Насправді палац руйнується, каплицю з родовим склепом Ржевуських агрошкола пристосувала під господарські потреби. З опитування колишніх робітників панського маєтку Мовчанівський дізнається, що в палаці було багато картин і опудал різних звірів. 1920 р. все цінне майно маєтку, за словами опитуваних, “було вивезено на “75 підводах” до м. Сквири.”" Чи було воно так - невідомо. Документальним свідченням є те, що на момент обстеження величезного палацу Мовчанівським, ним лише виявлено десять картин, троє люстер, одне опудало, мармурова ваза та незначна кількість меблів, що не мала художнього значення.15

Якимось чином частина речей з Верхівці опинилась у бердичівському кінотеатрі “Зоря”, де ставлення до них було не кращим. Передати будь-що до музею його адміністрація категорично відмовилась. Музею потрібно було вести тривале листування з Окрвиконкомом, Укрнаукою, Краєвою інспектурою по охороні пам'яток, звертатись до судової влади, щоб, нарешті, речі з кінотеатру залучити до музейної збірки. Ситуація з кінотеатром “Зоря” не була винятковою, з великими труднощами передавались речі музейного значення з Польського клубу та інших закладів.

Значно збільшилась музейна збірка за рахунок вилучення майна з церков та костьолів, в зв'язку з їх масовим закриттям у 20-30 р.р. Експедиції по обстеженню культових споруд проводились щорічно, крім музейних працівників Бердичева в них інколи брали участь і фахівці інших музеїв. Так, восени 1928 р. до складу однієї з експедицій увійшов представник Лаврського заповідника експерт стародавніх тканинах М.І-Іовицька'6 Взяття на облік і вилучення предметів музейного значення проводилось за відпрацьованою схемою: після огляду культової споруди складався відповідний акт, в якому зазначалось, які речі відносяться до музейного фонду, а які передаються до музею. Відповідальність за доставку майна в Бердичів до певного терміну лягала на релігійну громаду. Таким чином, за короткий період часу було обстежено значну кількість культових споруд округи. Тільки під час однієї з експедицій 1928 року М. Говядовським було обстежено 38 церков Любарщини і взято на облік 144 пам'ятки. На жаль, збережені описи пам'яток є дуже стислими, в багатьох випадках відсутнє датування та точна назва твору, що обмежує їх використання в дослідницькій роботі.

Речі високої мистецької вартості було залучено до музею з костьолів округи та в першу чергу з монастирського Марийського костьолу. На музейний облік в ньому було взято декілька сотен предметів серед яких, особливо цінним за окремим списком “А” рахувався 61 твір живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва.17 Вилучення проводилось поетапно - з 1925 р. по 1931 р. - рік закриття костьолу. За цей час музей поповнив свій фонд цікавими експонатами: галереєю портретів монахів-кармелітів та портретом засновника монастиря Януша Тишкевича, розп'яттями зі слонової кістки та дерева, більше ніж 100 комплектами одягу священників, книгами друкарень Бердичева, Житомира, Львова, Вільно, Луцька та ін, Найдавнішою серед книг було видання 1556 року.

Нову сторінку в історії музейного будівництва відкрито 8 березня 1928 року, коли рішенням РНК УСРР Бердичівський монастир босих кармелітів було оголошено Всеукраїнським державним історико-культурним заповідником. До його складу передавались майже всі монастирські споруди, а за його межами - цвинтар ксьондзів - кармелітів по вул. Леніна (площа 0,385 кв. га), старий цвинтар кармелітів по Бистрицькій вул. (площа 3,70 кв. га) та Триумфальна капличка по Садовій вул. (розмір 5м х 5м х 8м).'8

Організація нового музейного закладу почалася з великих труднощів: більшість будівель знаходилась у руйнівному стані, штат затвердили лише